— У нього ж із моєю мамою завжди були цілком нормальні, навіть теплі стосунки, — тихо зітхає Алла, ділячись наболілим із давньою подругою за філіжанкою чаю.
— Мама його від самого початку прийняла як рідного сина. Все, бувало, метушиться, коли ми приїжджали: куди краще посадити, чим смачнішим пригостити, улюблений борщ йому варила, пиріжки пекла…
— То звідки ж тоді така колотнеча узялася? — щиро дивується коліжанка. — Твоя мама ж не просто так у гості ходить на дивані посидіти, вона вам неабияк допомагає, між іншим!
— Та ж і я про те! Але ж ні, тут, бачте, питання принципу, — втомлено сплескує руками Алла. — Він, бачите, не може почуватися вдома вільно й спокійно, коли цілісінький день у квартирі «стирчить» моя мама. Уявляєш?
— Ну то так йому й скажи: а як тобі працювати, якщо мамі заборонено приходити й допомагати? — слушно зауважує подруга. — Чи, може, він свою маму як помічницю покличе? Вона ж, здається, взагалі вдома сидить і не працює?
Алла, звісно, це питання вже ставила. Та де там — жодної чіткої відповіді так і не почула.
Чоловік щось невиразно бурмоче, мовляв, його мама нікому нічого не винна.
А ті гроші, які Алла взялася заробляти, поки сидить удома з малечею, їм нібито взагалі не потрібні. Каже, що дружині просто треба трохи вгамувати свої «забаганки» й навчитися правильно економити кожну гривню. Суцільне безглуздя, як на думку молодої жінки.
Алла з Михайлом у шлюбі вже шість років. Їхній маленькій донечці зараз майже рочок. Тож зі своєї основної роботи Алла тимчасово пішла у ту саму відпустку по догляду за дитиною. А чоловік працює віддалено.
Як перевели їхню контору на такий домашній формат ще років шість тому, так більше в офіс і не кличуть.
А що, керівництву ж зручно: за оренду приміщення платити не треба, ноутбуки купувати не треба, навіть на воду в кулері та каву витрачатися не доводиться.
Працівники сидять по своїх домівках, палять власну електрику, п’ють свою каву, зате не витрачають час і гроші на маршрутки чи метро. До такого графіка чоловіка всі давно звикли. Аж тут — настав той самий день, що змінив усе.
Адже відкладати появу малечі вічно неможливо.
Ще на другому році шлюбу подружжя придбало скромну однокімнатну квартиру. Тож коли Михайло дізнався, що вони чекають на дитину, він якось одразу спохмурнів. Не те щоб він зовсім не хотів стати батьком, ні.
Просто його практичний розум одразу почав малювати картини: а як же він працюватиме в одній кімнаті з немовлям?
— У нас то онлайн-наради, то важливі переговори з клієнтами, то ще якась морока, — бідкався чоловік.
— А тут дитя плакатиме. Ні, треба було одразу брати двокімнатну. Я ж ще тоді казав!
Казати то Михайло казав, але ж Алла теж уміє рахувати гроші. Житло вони купували виключно своїми силами, без жодної копійки від родичів.
У Алли — тільки мама, яка живе на скромну пенсію. У чоловіка мати заміжня вдруге, не працює, а її чоловік Мишкові не рідний батько і фінансово допомагати ніколи не поспішав. Тому брали те, на що змогли нашкребти.
Отримавши від чоловіка наполегливу пропозицію терміново продавати їхню квартиру і влазити в борги заради двокімнатної, Алла спочатку запротестувала.
Не найкраща це ідея — починати такі глобальні переїзди напередодні поповнення в родині. Але чоловік так тиснув, що вона врешті-решт здалася. І справді, треба ж йому якось спокійно працювати й годувати сім’ю.
Усе закрутилося з шаленою швидкістю: продаж, пошук, переїзд.
Меблів у другій кімнаті, щоправда, поки що катма, але Михайлу там поставили стіл і комп’ютерне крісло — для роботи поки вистачає. А от із грошима стало зовсім сутужно. Поки були перші державні виплати на дитинку, поки донечка харчувалася маминим молочком, ще якось витягували. А зараз…
— Ціни ж у супермаркетах ростуть як на дріжджах, — сумно каже Алла.
— І за комуналку платіжки приходять чималі, і суміші дитячі дорожчають, і ті ж памперси зараз у копієчку вилітають. Тягнути, звісно, можна, але якось зовсім гірко стає. Це що ж, самим сидіти на хлібі з водою, аби тільки іпотеку закривати та дитину годувати? А якщо в мене зимові чоботи порвуться — що, босоніж по снігу бігати?
Алла зовсім зажурилася. Чоловік на всі її тривоги лише відмахувався: мовляв, усім зараз важко, ми ще не найгірше живемо, а іншої роботи з кращою зарплатою він знайти не може — і так голова пухне від турбот.
Тоді жінка сама придумала вихід. Через знайому вона знайшла непоганий підробіток в інтернеті, який можна було робити з дому.
Біда лише в тім, що їй для цього теж потрібен час і бодай трохи спокою.
Нехай би вона сиділа з ноутбуком просто на кухні, але ж треба кілька годин на день зосередитися, щоб малеча не смикала. Решту можна було б і вночі допрацювати, хоча вдень дівчинка спить зовсім мало — росте ж людина, світ пізнає.
Поділилася вона цими думками зі своєю мамою. А та, добра душа, одразу ж підтримала доньку: мовляв, став, дитино, на кухні другий стіл, я буду щоранку приїжджати й сидіти майже до вечора, от і будеш собі спокійно працювати.
Алла цю пропозицію прийняла з величезною вдячністю.
Чоловік, щоправда, щось невдоволено пробурмотів собі під ніс, нібито Алла заважатиме йому зосередитися. Але ж у дружини ніяких гучних дзвінків чи нарад не було — сиділа собі тихесенько в куточку й тільки по клавішах стукала.
Мама приїжджала не надто рано, десь о десятій. Збирала онучку на прогулянку, дихали свіжим повітрям. Потім поверталася, поралася біля плити — готувала гарячий обід (між іншим, і для свого ненаглядного зятя теж), вкладала малечу спати, знову гуляла або бавилася з нею.
Дівчинка батькам майже не заважала, до них у кімнату рвалася вкрай рідко. А як щось і треба було, Алла на хвилинку відривалася, щоб побути з донечкою, поки чоловік спокійно працював.
Додому теща зазвичай збиралася десь о п’ятій вечора, інколи могла затриматися на годинку-другу. І от, через місяць такого ідеального графіка, Михайло, який останніми днями ходив чорніший за хмару, влаштував дружині грандіозний скандал.
— Як же мені остогидло, що в нас цілими днями стирчить твоя мати! — вибухнув він.
— У туалет вийдеш — теща. Їсти сядеш — теща. На кухні — теща, у ванній — вона ж, у коридорі з нею лобами зіштовхуюся… Всюди вона! У мене таке відчуття, що я живу з тещею і в приймах у неї! Давай уже закінчувати цей дурдом, га?
— А як його закінчувати? — не витримала Алла. — У мене цього місяця вперше за довгий час немає панічного страху, що нам не вистачить грошей на елементарне!
Зіштовхується він із тещею на кухні, бачте! Та вона ж тобі там обіди свіжі наварює! І вечері готує. І дитину твою рідну годує та бавить!
— Обід, вечерю і все інше може приготувати й моя дружина, яка сидить удома, якщо припинить страждати дурницями! — заревів чоловік, остаточно втративши терпіння.
— От ти мою матір не дуже жалуєш, а тепер просто уяви, що вона приходила б до нас щодня і маячила б у тебе перед очима? Дивилася б, куди ти пішла, у чому ти одягнена, сиділа б навпроти тебе за обідом…
Зі свекрухою в Алли і справді стосунки якось не склалися від самого початку. Та жінка любила вставити свої п’ять копійок чи відпустити якийсь в’їдливий коментар.
Алла на мить уявила цю картину і… дійшла висновку, що стерпіла б у хаті й свекруху, якби та дала їм змогу легше дихати фінансово, працювати й зводити кінці з кінцями. Та ще й якби взяла на себе частину побутових клопотів, як це робить зараз її рідна мама.
— А знаєш що, — твердо заявила вона Михайлу. — Нехай приїжджає твоя мама. Щодня, через день, по черзі з моєю — мені байдуже. Аби лиш приїжджала і давала мені можливість спокійно підробляти. Дзвони їй просто зараз і пропонуй.
— Моя мама нічого нікому не винна, — одразу знітився чоловік.
— І я взагалі не бачу жодного сенсу в цьому твоєму підробітку. Тобі треба просто менше витрачати й виходити з тих грошей, які в нас є. Або… або нехай теща забирає онуку до себе додому, а ввечері привозить.
Аллі від таких слів аж мову відняло. Хіба ж таке може спасти на думку?
Возити маленьку дитину щодня містом туди-сюди, та й мамі мороки вдвічі більше! Але й відмовитися від своєї роботи — це означає знову сидіти вечорами й гризти себе думками: чи вистачить тих підгузків до наступних виплат, а що робити, якщо порветься курточка чи взуття, бо ж на нове грошей у них просто не буде.
Ось така життєва математика виходить, коли в родині погляди на підтримку та фінанси розходяться по різних кутках кімнати. Здавалося б, найближчі люди мають бути міцною опорою одне одному, а натомість побут непомітно перетворюється на випробування.
