Я зачинила двері за гостем із величезним полегшенням. Обернулася, думала, що моя молодша сестра обливається сльозами – адже щойно наречений пішов.
Яке ж було моє здивування, коли я побачила Оксану спокійну. А мама ж наша на цей шлюб покладала такі надії…
Я – старша сестра, мені 35 років і я давно одружена, живу у столиці, в мене донька та син.
Молодшому 4 з половиною. І з чоловіком я розлучилася півроку тому.
— Допомагатиму, частку в квартирі на дітей оформлю, – сказав йдучи Віктор і слово своє дотримав.
Аліменти від Віті, плюс він дає додатково гроші дітям на одяг та половину кредиту за квартиру, а решту – сама. Працюю багато, але тягну. Іноді беру підробітки, тоді з дітьми сидить їхній батько.
А на лікарняних мене рятує колишня свекруха.
Не стосунки, а мрія, – заздрять такі ж розлучені подруги, – в принципі, живи б ти з чоловіком, грошей би більше в тебе не стало, а ось проблем – так. І прання, і приготування, та інше.
Так розсудити – вони мають рацію.
Але я не розраховувала бути в розлученні з двома дітьми, мріяла, що ми з Вітьой разом зустрінемо старість. Але чого тепер, як вийшло, так вийшло.
Не скандалили – так, цивілізовано розійшлися, як зараз кажуть.
— І ти без чоловіка, – плакала і шкодувала мене мама, – і Оксанка ніяк своє особисте життя не влаштує.
Моїй молодшій сестрі 28 років.
Після інституту вона повернулася до нашого рідного міста, влаштувалася працювати. Продовжує жити з мамою, але активно збирає гроші на своє житло.
— 28! Розумієш! – Насидала мама на сестру, – А ти все на ноги встаєш і на квартиру збираєш! А треба вже вкладати гроші в себе, щоб знайти хорошого чоловіка!
Не те щоб Оксана не прагнула влаштувати особисте життя, якій дівчині не хочеться романтики, заміжжя, сім’ї. Тільки:
— Все не те, – ділилася зі мною сестра, – або у нас погляди на родину не збігаються, або хлопець ні до чого не прагне, або нам банально поговорити нема про що. Не люблю. Подобався, але розумію, що не люблю.
— Ти на сестру подивися, – волала мама до Оксани, – вона 12 років тому за величезним коханням йшла заміж. І що? Надійного чоловіка треба шукати. Який хвостом не покрутить!
“Надійний”, на думку мами, чоловік знайшовся з півроку тому в особі сина її старовинної приятельки.
— 30 років, – розписувала мама гідності нареченого, – одружений не був, гроші збирає на квартиру, як і Оксана. Освіта вища, собою гарний!
— Терпіти не можу цих ось знайомств, – кривилася сестра, але якось так сталося, що з запропонованим кандидатом на руку і серце, якого звали Віталієм, Оксанка все ж таки познайомилася.
— Нічого так, – ухильно відповіла сестра на мої запитання, – рано поки що судити.
— Нехай сподобався він їй, – вважала мама, – і мені сподобався теж. Ти далеко, а Оксана заміж вийде, буде мені на старості років втіха – онуки поряд!
Відносини у сестри з Віталиком розвивалися не стрімко.
Як зізнавалася сама Оксана, щось її насторожувало в молодій людині.
— І сказати не можу так одразу, що саме, – потиснула плечима сестра, – а ще мама зі своєю подружкою турбували питаннями: ну коли, ну коли!
А кілька тижнів тому, коли, нарешті, стало можна виходити з дому не лише 3 рази на тиждень і не лише за продуктами, сестра мені зателефонувала:
— Можна ми з Віталієм до тебе приїдемо? У гості, на 4 дні? Так набридло вдома сидіти. Якщо незручно, ти ми зупинимося десь ще, просто будемо до тебе надвечір приходити?
Не в традиціях у нас у сім’ї, щоби рідні зупинялися по готелях.
Тим більше, що родичів у мене мало, тим, що я в Києві живу ніхто не зловживав, а тут рідна сестра, з якою ми дуже близькі.
Я напередодні приїзду гостей помчала магазинами, потім готувала: не хотілося ж зганьбитися перед можливим майбутнім родичем.
Потім вигадувала ночівлю для сестри та її кавалера.
— Здрастуйте, дуже приємно, – Віталій простягнув мені руку, вітаючись, – ось, господині!
Мені було піднесено коробку зефіру в шоколаді.
А я запросила гостей до столу. Так-то подивитися, симпатичний молодик, манери приємні, і явно розумний.
— Як же все смачно, – нахвалював Віталій, – дивовижно! Ви обов’язково повинні дати всі рецепти Оксаночці. Нехай вона мене теж потім такими вишукуваннями балує! Ти ж запишеш усе, так, моя краса?
Оксанка намагалася ввічливо кивати, не видно, що від нудотних похвал мого куховарства Віталієм, її покрутило. А він їв із видимим апетитом. І їв усі 2 дні вранці, коли вони з сестрою збиралися йти гуляти і вечорами, і коли поверталися.
Чи то я відвикла від чоловіка в будинку, чи перевершила сама себе в частині приготування страв чарівного смаку, тільки до ранку третього дня в холодильнику від моїх закупівель майже нічого не залишилося. Отакої. Витратила я багато, із бюджету вже сильно вилізла.
— Сьогодні ми підемо і закупимося продуктами, – Оксанка подивилася в холодильник, зрозуміла все без слів, – та не вигадуй! Сама вона! А борги чим платитимеш і дітей годуватимеш після нашого частування? Та й потім, Віталик все ж таки – чоловіча груба сила, він нехай сумки і тягає. А ти розслабся і після роботи – одразу додому, ми всі купимо до твого приходу.
Я погодилася із сестрою. Які вже тут кривляння та політеси, якщо вона чудово знає як і на що я живу.
Навіщо пускати пилюку в очі і відмовлятися від участі в поповненні холодильника, якщо гостей двоє, один з яких мітить у собі все, що не прибито.
Діти мої, зустрівши тітку та отримавши від неї подарунки у вигляді іграшок, відбули до своєї бабусі.
У доньки канікули вона й так частенько проводила дні на дачі колишньої свекрухи-пенсіонерки.
Так що йшла я з роботи не поспішаючи, не обтяжена обов’язком заходити до дитячого садка за сином.
— Що це? – Не зрозуміла я, побачивши в передпокій дорожню сумку.
Виїжджати Оксані тільки завтра, вона в мене перфекціоніст, у неї сумка де завгодно валятися не буде. Сестра вийшла з моєї кімнати і я відразу все зрозуміла: збирався Віталій.
— Вибачте, змушений Вас покинути, – манерно розвів руками наречений сестри і тут же попросив мене посунутися, він прямував на кухню, до мого холодильника.
Віталій пакував у пакет баклажани, фарш та сир, а також м’ясну нарізку та заморожену курку.
— Це я купував, – пояснив наречений сестри та потенційний родич.
Тут до мене почало доходити, а сестра знову пішла до моєї кімнати. Коли Віталій відбув, Оксанка розповіла мені історію, як вони з нареченим сходили по продукти.
— Навіщо брати це? – упирався наречений, – Я це не їм! А цукерки навіщо купувати? Дітей немає зараз вдома? Твоя сестра в столиці живе та отримує столичну зарплату, з нашою не порівняти!
Ти пам’ятаєш, ми з тобою вирішили збирати на своє житло. І ні, тобі я також не дозволю платити за ці продукти. Ти жінка, платити повинен я, хоч і вважаю це неправильним докорінно!
Зрештою, ми приїхали в гості, неправильно гостей змушувати купувати продукти!
— Ну ми ж і будемо це їсти! – пробувала довести сестра, – Ти уявляєш, як вона живе з боргами та двома дітьми!
— Ось це ми їстимемо, – наполягав чоловік, – а червону рибу та ікру не беремо. І ковбаси не беремо! Треба вміти рахувати гроші!
— Прикинь, – обурено запитувала Оксана, – він із задоволенням змітав зі столу і нахвалював твої делікатеси і мало не розкидав руки, не даючи мені підійти до вітрини з баклажанами.
Зрештою, Оксана переконала Віталія купити і баклажани, і цукерки, а коли вони вже прийшли додому, то спустилася в магазинчик на першому поверсі нашого будинку і купила сама і рибку, і ікру, і ковбаси.
— І тут він мені таку сцену потворну влаштував! – Сестра почала вже сміятися, – Мовляв, я його не послухала, це тривожний знак! Як ми житимемо, якщо я така марнотратка!
— Ніяк, – сказала нареченому сестра, – прямо зараз і ніяк! Ти збираєш свої манатки та їдеш додому.
І Віталик почав збирати своє лахміття. Але першими він зібрав сир, баклажани, фарш, курку та ще якусь дрібницю, яку він купив на вечерю. Лише потім свої речі. Решту я бачила.
— Прикинь, як до ранку за такою спекою пахне його пакет з куркою та фаршем? Нічого, у нас з тобою ікра, рибка та ковбаси є, – сказала сестра і ми з нею голосно й заливисто засміялися, ледь почувши дверного дзвінка.
Перед моїм здивованим поглядом з’явився Віталій із пакетом та дорожньою сумкою.
— Я цукерки забув, – сказав чоловік і пояснив, – я просто їх уже встиг покласти у вазу у вітальні. Але ж це я купував… Можна я пройду і заберу.
— Не можна, – кажу, – стійте тут, я винесу.
Цукерки я з вазочки висипала прямо в пакет із куркою та (розповідь для сайту Рідне слово) фаршем. Шоколадні, добре, розтануть швидко, приємної поїздки, Віталіку.
— Сама з чоловіком розійшлася, – бухтіла мама по телефону, – і сестрі не дала особисте життя влаштувати? Не заперечуй, це вона тебе за приклад бере.
Ну і що, що скупа? Все в будинок, натомість боргів не буде, накопичать та куплять житла. Ах так, дякую тобі, вже не куплять!
Як же перед Надією незручно! Виставили хлопчика за поріг! Так і не вийшла Оксана заміж!
— Слухай, Оксано, – кажу, – а що б тобі не подумати про переїзд? Кредит не такий страшний, як такі «віталіки». Накопичення в тебе є, а спочатку поживеш у мене?
На тому й вирішили.
Мама, звичайно, дуже проти, але це життя моєї сестри, яке вона проживе сама. І точно без Віталія.
