П’ятничний вечір обіцяв бути тихим і спокійним. За весь тиждень Сергій та Катя так втомилися від людей і нескінченної круговерті, що просто мріяли побути вдвох. То родичі завітають на борщ, то невідкладні проєкти на роботі, то друзі кличуть на допомогу з ремонтом — здавалося, обставини навмисне розводять їх у різні боки.
Вони були одружені вже третій рік. Час, коли б насолоджуватися одне одним і безтурботною молодостю, але замість романтики в життя все частіше закрадався побут.
Сергій відкоркував пляшку легкого ігристого й розлив по келихах. Катя швиденько порізала сир і апельсин.
Умостившись на дивані під улюблений серіал, вони тихо попивали вино й ласували смаколиками, насолоджуючись рідкісними хвилинами спокою.
Аж раптом Катя згадала про гостинець із дачі.
— Сергійку, а в нас же на балконі ще два кавуни лежать! — очі в неї загорілися. — Так захотілося чогось солодкого… Давай розріжемо?
— Та легко! Я тільки «за».
— Поріжеш? — дружина зазирнула йому в очі з лукавою усмішкою.
Кавуна їй хотілося шалено, а от братися за ніж і бруднити дошку — анітрохи. Сергій уже давно звикнув до таких її жіночих фокусів, тому мовчки підвівся і вийшов на балкон.
За кілька хвилин він повернувся, тримаючи в руках величезну червону скибку.
— Мені багато на ніч не можна, дай мені маленький шматочок, — попросила Катя.
Чоловік щедро загнав ложку в м’якоть і виколупав для коханої невеличкий шматок. Весь цей час Катя з азартом дивилася на соковиту, цукрову серединку кавуна. Вона вже передчувала цей божественний смак, АЛЕ Сергій чомусь простягнув їй шматочок із самого краю.
Коли ложка опинилася перед самим її носом, дружина аж замерла.
— Ти серйозно? — у її голосі прозвучало щире здивування, що швидко переростало в обурення.
— А що не так?
— Я ж сказала: хочу маленький шматочок. Усього один! І ти даєш мені з краю, та ще й із кісточками? Сергію, ти взагалі адекватний?
Він подивився на дружину так, ніби в неї й справді хата згоріла.
— Ой, не перебирай носом. Будеш ти це їсти чи ні? — буркнув він, тицяючи ложкою їй в обличчя.
— Сергію, ти знущаєшся? Якби ти попросив у мене шматочок, я б ніколи в житті не дала тобі шкірку. Я б віддала тобі найкраще — саму серединку! Так зробив би будь-який нормальний чоловік.
Будь-який чоловік, який кохає свою жінку. А ти… ти мене просто не кохаєш! — спалахнула вона.
— Ну от, приїхали. Я всього-на-всього хотів кавуна. А тепер виявляється, що я ще й негідник, і не кохаю тебе. Ну що в тебе в голові твориться?! — вигукнув він, демонстративно відправив спірний шматок собі до рота, а потім виколупав омріяну серединку і знову простягнув Каті.
— Уже не треба. Подавися своєю сережкою, я наїлася й напилася! Дякую! — Катя різко відсахнулася, відвернулася до стінки й підтягла коліна до грудей.
Вона справді образилася до глибини душі, а Сергій ніяк не міг збагнути, яка муха її вкусила.
— Катю, ми що, справді будемо влаштовувати скандал через шматок кавуна?
— Сергію, ми сваримося не через кавун! А через твоє ставлення до мене. Я для тебе все роблю, стараюся, догоджаю, а тобі на мене просто плювати!
— Ой, та що ти робиш? Не починай знову!
— Коли в холодильнику залишається остання котлета чи цукерка, я віддаю її тобі. І так завжди! Тобі дістаються найкращі шматочки піци, бо я знаю, що ти любиш із хрусткою скоринкою.
Ми замовляємо суші, які любиш ти, хоча мені часом хочеться зовсім іншого. Я щоранку встаю на двадцять хвилин раніше, щоб зварити тобі каву й приготувати сніданок! А ти всього цього навіть не помічаєш!
— Та добре, не вставай більше заради мене! Я не маленький, сам можу зранку зробити собі бутерброди чи розігріти вчорашню піцу. Не розклеюся!
— Ага, а де ти візьмеш ковбасу і хліб, якщо я перестану заходити в супермаркет після роботи й тягнути сумки? Хто тобі зготує вечерю? Не знаєш? Отож бо й воно! А тепер так — більше ніяких ранкових сніданків, раз ти мені навіть шматочка кавуна по-людськи запропонувати не можеш!
— Я запропонував! Ти сама відмовилася, ненормальна жінка!
— Треба було пропонувати по-людськи, а не підсовувати мені шматки з кісточками! Так із коханими людьми не поводяться. А тобі байдуже! Значить, і я до тебе ставитимусь так само!
— З чого ти взяла, що мені байдуже?! — заревів Сергій, уже ледь не кричачи.
— Я тебе третій день прошу винести сміття і купити п’ятилітрову баклажку води! І ти щоразу забуваєш, хоча знаєш, що я без води й дня прожити не можу. Мені доводиться після роботи тягнутися з важкими пакетами з магазину!
— Так пий менше води!
— Скільки хочу, стільки й п’ю! А тепер відійди від мене і взагалі не розмовляй зі мною. Набрид!
Катя різко зірвалася з дивана і вилетіла з кімнати. Квартира була однокімнатною, тож сховатися особливо не було де. На кухні робити нічого — посуд вимитий, готувати не хочеться.
Вона повернулася, сіла в куточок дивана і демонстративно уткнулася в телефон.
— Катрусю, може, годі дутися? Давай миритися, — м’якше сказав Сергій за кілька хвилин.
— Не хочу. Я все зрозуміла про твоє ставлення, — кинула вона насуплено.
— Можна подумати, ти сама свята й ідеальна! — не витримав він.
— От саме — ідеальна!
— Ага, особливо зараз: холодна, неприступна і в ліжку ніяка! — з’їхиднив він.
— Може, й була б іншою, якби ти думав не тільки про власні інтереси! Я вже забула, коли востаннє отримувала від близькості справжнє задоволення, бо тобі ж головне — задовольнити себе!
— Ой-ой-ой, які ми ніжні! Без довгих прелюдій і романтики вже й обійнятися не можна! Поцілуй мене, притиснися до мене, погладь мене… Дитячий садочок якийсь!
Сергій розумів, що вже перегинає палку, але зупинитися чомусь не міг.
— Тому що це елементарна повага! Я тобі тисячу разів пояснювала, що жінки влаштовані інакше. Мені теж хочеться тепла й ласки. А ти зараз поводишся як справжній дурний баран! Більше взагалі до мене не торкайся!
— Та дуже треба! Знайду собі ту, яка цінуватиме. А якщо щось не подобається — можеш сама звідси провалювати!
— З якого переляку?! Квартира моя, я за неї плачу! Тож збирай речі й вимійся сам! А сьогодні ночуватимеш на підлозі! — закричала Катя і щосили штовхнула його в груди.
Такого повороту він не очікував. Дрібна, худенька, а сили в голосі й руках — хоч відбавляй. Сергій спересердя схопив теплу ковдру, вимкнув світло і гримнув дверима на кухню.
Катя трохи поплакала від образи у подушку, а потім знову ввімкнула серіал. Навіть крізь зачинені двері було чутно, як чоловік крутиться на підлозі.
«Ага, я тут сльози ллю, а він зараз хропітиме? Зараз!» — подумала вона, рішуче підвелася і пішла на кухню.
Увімкнувши світло, вона почала з неймовірним гуркотом перекладати каструлі з полиці на полицю. Сергій, який тільки-но задрімав, аж підскочив від люті. Зігнала б на ньому всю злості — та не можна.
Тож він мовчки одягнувся, накинув куртку і вийшов із дому.
— І скатертиною тобі в дорогу! Можеш узагалі не повертатися! — крикнула вона услід.
Ображений чоловік тинявся темними вулицями, намагаючись охолонути. Набрав друга — той був зайнятий роботою. Подзвозив куму — той якраз святкував день народження тещі.
Блукати містом усю ніч не хотілося, осінній вечір уже покусував морозом.
Зрештою Сергій дійшов до парку, де вони колись так романтично гуляли з Катею. На лавочці під ліхтарем ситнів якийсь сивий чоловік років п’ятдесяти.
— Вибачте, можна запитати? — підійшов він ближче.
Чоловік піднявтомлений погляд.
— Спитай, якщо треба.
— Скажіть… Якби ваша жінка попросила шматочок кавуна, ви б дали їй серединку чи шматок з краю?
Сергій щиро вірив, що його дружина влаштувала істерику на рівному місці. Але відповідь незнайомця його приголомшила.
— Звісно ж, серединку. Це ж найсмачніше, що є в кавуні. Своїй дружині я завжди віддавав найкращий шматок. Тут і думати нічого.
— Але чому? — щиро здивувався хлопець.
— Тому що я її кохаю. Хіба цього мало? Точніше… кохав.
— Чому кохав? Ви розлучилися?
— Ні, вона померла минулого року. Мені її дуже не вистачає. Раніше ми часто сиділи тут удвох, сміялися. Тепер я приходжу сюди один, але це зовсім не те… Вона вміла перетворити будь-який сірий день на свято. А я ось сиджу тепер сам і розглядаю перехожих.
— Мені дуже шкода… — тихо промовив Сергій.
— Мені теж. Але твоя ж жива. Бережи її, синку, поки вона поруч.
Незнайомнець підвівся з лави і повільно пішов у бік темної алеї. Сергій ще довго стояв непорушно під ліхтарем, перетравлюючи почуте, а потім різко розвернувся і швидким кроком рушив додому.
Катя тим часом уже місця собі не знала. Вона перенервувала, сто разів пошкодила про сварку і тепер боялася, що чоловік у своєму імпульсивному стані натворить дурниць.
Коли в замку тихо клацнув ключ, вона ледь помітно видихнула з полегшенням, але з дивана не встала — гордість ще тримала оборону.
— Катрусю, прости мене, будь ласка. Я був не правий, — пролунав у тиші його винуватий голос.
Вона здивовано підняла на нього очі.
— З чого це раптом такі одкровення?
— Ти в мене найкраща. І я тебе дуже люблю. Не сердься на мене більше, добренько?
Шкода тільки, що образи й емоції не вимикаються за помахом чарівної палички. Катя все ще трохи дулася, хоча на серці вже потеплішало.
— Я подумаю… з приводу прощення. А тепер давай спати, — пробурчала вона.
Сергій дуже хотів пригорнути її до себе, але на ранок вирішив закріпити перемир’я ділом — причому врахувавши всі попередні претензії дружини.
Коли все стихло, Катя дивилася на нього з такою щирою, щасливою усмішкою, якої він давно не бачив.
— Ого, давно в нас такого не було… — задоволено зітхнула вона. — Дякую.
— Навзаєм! — посміхнувся він. — А з тебе зранку кава? — додав із легкою острахом.
— І кавунчик? — лукаво підморгнула Катя.
— Ні, дівчинко моя, кавунами я наївся на рік уперед. Давай більше ніколи не сваритися через таку дурницю?
— Нічого не обіцяю! Усе залежить від тебе.
— Хіба тільки від мене?
— Здебільшого від тебе, котику. Бо часом ти буєш такий упертий!
— Я виправлюся! Обіцяю. Тільки ти теж не мовчи, коли тобі щось не так. Не привіз води — одразу давай мені стусана під зад і відправляй у магазин. Домовилися?
— Завжди готово! — сміючись, відповіла Катя, легко торкнувшись його плеча. — А тепер біжи швиденько до магазину, бо вчора ми так і не купили воду, мені навіть кави немає на чому зварити.
Сергій слухняно підвівся і пішов у коридор. Катя солодко потягнулася на ліжку, думаючи про те, що чоловіки — і справді як діти, але ж які рідні й любі.
Вона з усмішкою пішла на кухню готувати сніданок для свого єдиного й неповторного.
***
Життя занадто коротке, щоб витрачати його на гіркі образи через дрібниці та шматки кавуна. Іноді нам потрібен гіркий життєвий урок або чужа втрата, щоб нарешті поглянути на кохану людину іншими очима й зуміти вчасно сказати просте «пробач». А чи часто ви поступаєтеся своїми амбіціями заради миру в родині?
