Ми з чоловіком одружені 3 роки, весь цей час у сім’ї не те, щоб ідилія, але конфлікти вирішувалися чи не миттєво, взаємодопомога та порозуміння. Рік тому познайомилися з сімейною парою, досить нав’язливою, вони наполегливо набивалися у друзі.
Почали спілкуватися по-приятельськи. Невдовзі помітила, що вони обоє постійно протиставляють мене їм, підкреслюють, що я, як би, не з їхньої пісочниці.
Є нюанси мого характеру, які не подобаються чоловікові, нові друзі стали старанно, але як би ненароком, акцентувати на них увагу, з гумором, «по-дружньому». Усі дружні посиденьки стабільно супроводжувалися пляшкою, кількість яких з кожним днем зростала.
Якось ми з чоловіком посварилися, друзі заявилися в гості, бачачи сварку (ми не сварилися при них, але напруга відчувалася), друзі відразу заявили «може вам краще розлучитися?». Після цього випадку я постаралася дистанціюватися від них, скоротити спілкування, шукала приводів не йти до них та відмовити їм у візитах.
Чоловік почав злитися на мене. З ним відверто поговорила, на що почула: «ти накручуєш себе, це наші друзі».
Через час дізнаюся від спільних знайомих, що ця парочка за очі ллє бруд на мене. Перериваю з ними спілкування прямо, але чемно.
Від чоловіка знову чую, що я неправа, а вони наші друзі. Ще за 2 місяці чоловік допомагає цьому хлопцю влаштуватися до себе на роботу.
І через місяць товариш ненароком підставляє чоловіка. Запитую чоловіка: «Ти впевнений, що варто продовжувати спілкування з цією людиною?».
Відповідає, що так, це випадковість, він же друг (вже не наші друзі, мій друг). Ситуація на роботі повторилася тричі.
Вдома на цьому ґрунті постійні сварки, ця парочка налаштовують його проти мене, він навіть почав говорити їхніми фразами. Зі свого боку хочу постаратися врятувати стосунки та зберегти сім’ю, але не зрозумію, що робити.
Всі наші спільні з чоловіком друзі кажуть, що ці люди непорядні, але він нікого не слухає, як зачарований каже: «це мій друг». Як мені правильно поводитися, порадьте, будь ласка?
Дощова мряка за вікном ідеально пасувала до настрою Катерини. Вона нервово стукала пальцями по столу,…
— Як у неї тільки язик повернувся таке сказати? Дивиться мені просто у вічі, навіть…
— Діду, ну чого ти як не рідний? Тебе ж в інтернеті з руками відірвуть!…
Двадцять років. Рівно двадцять років я для них «нова людина». Я мовчки відступила і віддала…
Літній вечір дихав приємною прохолодою, Надія Григорівна втомлено опустилася на стілець у кухні своєї київської…
— І тата, Оленко! Не забудь про тата! Його треба годувати строго по годинах. Обов’язково.…