У правильності прислів’я: «Хочеш нажити ворога, позич комусь гроші», переконалася на власному досвіді. Якось позичила сусідці пристойну суму грошей, тоді це дорівнювало моїй тримісячній зарплатні.
Гроші були відкладені для покупки меблів, але сусідка дуже просила та обіцяла віддати протягом місяця, сказала, що у неї захворіла мама. Я не змогла відмовити, адже це важливіше за меблі.
Але минуло майже півроку, а борг повертати ніхто не збирався. Спочатку вона хоча б могла прийти з вибаченнями, і пообіцяти повернути гроші через тиждень.
Але минав час, і вона знову просила почекати, бо терміново їй знадобилися послуги стоматолога. Вона чомусь вважала, що її проблеми важливіші за мої плани, і я можу почекати, забуваючи при цьому, що це мої гроші.
А останнім часом і зовсім почала мене уникати, не відчиняла двері, коли я дзвонила. Я хотіла їй прозоро натякнути, що погашення кредита можливе вже після народження другої дитини.
І що борги віддавати все ж таки треба, щоб не псувати собі карму. Я не знала, що робити, йти писати заяву нема з чим, розписку я взяти з неї посоромилася і тепер розплачувалася за свою доброту і довірливість.
А потім взагалі я перестала її бачити. Виявилось, що вона переїхала жити до чоловіка, а цю квартиру вирішила здавати.
І мені довелося змиритись з тим, що мої гроші я більше не отримаю назад. З того часу минуло більше року, і нещодавно я побачила її в соц. мережі, де вона виклала свої фотографії з відпочинку у Туреччині.
Мене це шокувало, я не розумію, як можна жити в достатку і не віддати борг і при цьому жити спокійно. Навіть не знаю, чи варто написати їй і запитати не прокинулася в неї совість, адже не могла ж вона забути, що має повернути гроші.
Але розумію, що вона не відповість і грошей не поверне, то може не варто ще раз принижувати себе. Адже сама у всьому винна.
