Якось прийшла бабуся за онуком і почала пред’являти претензії, чому це ми не навчили дитину одягатися самостійно і вона тепер змушена її сама одягати, а в неї високий тиск. Я ледве стрималася, щоб їй не нагрубити, але чемно сказала, що цьому повинні вчити вдома батьки

Мені 30 років, я педагог за освітою, закінчила педагогічний коледж, а потім вищу освіту здобувала вже заочно. Навчалася і паралельно працювала у дитячому садку, хоча завжди мріяла бути учителем молодших класів.

Коли навчалася ще в коледжі, влітку підробляла то в дитячому санаторії, то в дитячому таборі, тож досвід роботи з дітьми у мене був не маленький, скрізь я отримувала лише подяки, плюс те, що я люблю дітей. Але працюючи в садочку, завжди дивувалася, що батьки впевнені, що якщо дитина ходить у дитячий садок і вони за це платять, то виховувати її має вихователь, а вони вдома після роботи мають відпочивати.

Садочок у нас не цілодобовий, працює до 7 годин і до цього часу дітей вже повинні забрати батьки, але майже завжди залишається чиясь дитина, а то й дещо і вихователь повинен сидіти та чекати. Вражають пояснення батьків та причини їхнього запізнення: «забігла до супермаркету скупитися, а то з дитиною у черзі стояти незручно» або «затрималася в перукарні, а то завтра йдемо в гості, ви вже вибачте, що довелося чекати».

Значить, мені не потрібно ні в магазин, ні додому вчасно. Я ж не кидаю дітей і не біжу у робочий час вирішувати свої справи. Якщо вам потрібно десь затриматися, просіть, щоб хтось із родичів чи знайомих забрав вашу дитину вчасно чи наймайте няню.

Якось прийшла бабуся за онуком і почала пред’являти претензії, чому це ми не навчили дитину одягатися самостійно і вона тепер змушена її сама одягати, а в неї високий тиск. Я ледве стрималася, щоб їй не нагрубити, але чемно сказала, що цьому повинні вчити вдома батьки, а в нас у групі 30-35 дітей і ми всі не можемо встигнути, та й до того ж, до кожної дитини потрібен підхід.

Бабуся так голосно почала на мене кричати, що прийшла завідувачка, яка на вимоги бабусі покарати мене, несподівано сказала: «як я можу її покарати, хіба що звільнити». Я не розраховувала на її підтримку у присутності бабусі хлопчика, але й не чекала на таку фразу.

На другий день я написала заяву про звільнення, понесла на підпис завідувачки, вона здивувалася і сказала, що звільняти мене не збиралася, а просто сказала так, щоб розрядити обстановку. Але я не хочу працювати в таких умовах і зустрічатися тепер з батьками, які думатимуть, що я поганий вихователь, якщо навіть завідувачка це сказала, і хотіла мене звільнити.

Може, це і на краще, шукатиму місце вчителя в школі і нарешті здійсню свою мрію. Ці матусі, які думають, що вихователі в садочку повинні робити якісь дива дуже сильно помиляються.