У невеликому містечку, у старому триповерховому будинку жили кілька сімей. Будинок був старий, і навіть значився будівлею історичною, значущою за місцевими мірками.
Але, як і багато інших історичних споруд, будинок потихеньку доживав свій вік і руйнувався.
І коли Закрутьки шукали для купівлі квартиру, Олені ця його занедбаність не сподобалася. Але кошти були обмежені, і квартиру купили все ж тут.
Чоловік Олени наполіг.
Георгій завжди був її надією та опорою. Вона пишалася своїм чоловіком. Красень-чоловік, майстер на виробництві, шанований багатьма.
Він і був головою сім’ї, він приймав головні рішення.
У них підростали син і дочка.
Подружжя, купивши квартиру, загорілося ідеєю – зробити будинок зразковим. Адже, за бажання, це можливо.
Варто взятися дружно всім. Але тут зіткнулися вони з нерозумінням мешканців будинку. Такий настрій був далеко не у всіх. Контингент ще той.
— Якийсь непотріб суспільства, – дала визначення Олена. Усього шість квартир, а така чужість атмосфери. Не пощастило! Ох, не пощастило з сусідами…
Олена вважала себе вже на голову вище за всіх тут живучих.
Закрутьки одразу запропонували сусідам скластися і замінити всі комунікації, але сусіди ідею підтримували мляво. Дві квартири взагалі здавалися квартирантам, і їхні господарі були пасивні.
А самотня досить-таки жвава старенька Ларіонова тітка Галя взагалі заявила, що скоро віддасть Богу душу і нічого вже міняти не бажає.
Комунікації Закрутьки замінили лише у себе. Тільки одна сім’я Микитюків з трьома маленькими дітьми і була адекватною, але й ті були матеріально обмежені дуже, вкластися в ремонт могли мінімально.
Сусідом Закрутьків по майданчику був самотній чоловік невизначеної професії – Олексій. Періодично питущий. Його порядок у квартирі зовсім не відповідав смаку Олени, точніше вражав відсутністю.
Але це, звичайно, його справа. А ось що дратувало сильно, то це те, що сусід димів прямо у своїй квартирі.
Їдкий запах проникав усюди, навіть через найвужчі щілини між бетонними плитами, ізоляцією дверей, ліз у вікна. Георгій ніколи не палив. А тут…
Ніхто з людей при здоровому глузді не любить сварок і конфліктів, віддаючи перевагу мирному життю. Сварки все руйнують.
Олена це розуміла, але мирно це питання не вирішувалося. Тоді вона почала лаятися, вимагати, щоб сусід робив це на вулиці.
Олексій дивився на неї мовчки і робив все одно по-своєму. Олену це бісило. Не любила вона таких людей: недоглянутих зовні, впертих, які не слухають мудрих порад, які не бажають зробити життя своє іншим – комфортним.
З сусідом вони не віталися, відгородившись від його квартири настільки, наскільки це було можливо.
На кухні Закрутьків йшли нескінченні розмови про втрату людяності у сусідів по дому, совісті, відповідальності, культури та елементарної порядності.
Після ремонту у своїй квартирі, за свій рахунок подружжя замінили спільні двері у підʼїзді, відремонтували паркан у дворі, замінили плитку на першому поверсі під’їзду.
Справ було ще багато.
Але за цей час Олена вже посварилася з усіма сусідами.
Її ініціатива, її добрі починання не підтримувалися, а спосіб життя деяких мешканців ще й перекреслював зроблене.
Наприклад, Олена почала облагороджувати двір. Але клумбу з купленим привезеним ґрунтом і посадженими квітами розкопало сусідське цуценя.
Олена вранці вийшла у двір, а там… замість “вилизаної” нею клумби з розсадою квітів – купа землі з пом’ятими квітами на асфальті і глибока яма в самій клумбі.
Вона півдня все це прибирала і лаялася з молодятами Куницькими – господарями пса Лорда, який звик гуляти один.
— Що за будинок! Що за люди! – Олена лаялася.
А Георгій взагалі запропонував пса отруїти. Але так, несерйозно, просто пригрозив з гаряча.
Ох, як зараз Олена була незадоволена купівлею квартири саме тут, саме в цьому “непорядному” будинку.
Агресія – тил гордині.
І чим більше Олена і Георгій сварилися з сусідами, тим сильніше намагалися довести свою заможність у всьому.
Вони обидва з Георгієм не розуміли і вже ненавиділи сусіда по майданчику – Олексія. Їм був незрозумілий його спосіб життя – ледачий і безладний. Він зовсім запустив свою квартиру, змінював роботи, випивав на вихідних.
Іноді до нього заходив дорослий син – ось і все його особисте життя.
А ось Олексій з сусідами в будинку, навпаки, ладнав. І взагалі, сусіди нормально спілкувалися один з одним, за винятком Закрутьків. Поруч з будинком знаходилися городні ділянки.
Закрутьки поставили на своїй ділянці теплиці, а потім, за згодою мешканців, ділянки яких були запущені, прихопили собі і ще дві ділянки.
Працьовитість – їхній коник.
Помідори, огірочки, полуниця, плодові дерева… Вони захоплено займалися городництвом.
Час йшов, росли діти.
Близькими з сусідами Олена і Георгій так і не стали. Жили відокремлено, самі по собі.
В їхній трикімнатній квартирі було, як у раю, а ось навколо – в будинку і дворі, естетики зовсім не вистачало. Сусіди виставляли в загальні коридори свій старий мотлох, будинок перетворювався в хаос.
Олена і Георгій відрізнялися від сусідів порядністю. У цьому вони були впевнені.
Вони вже плекали це своє сімейне его, і воно захопило владу над розумом і стало тираном і диктатором. І одного разу справа дійшла навіть до суду.
Вони судилися з сусідами, які тримали квартирантів. У тих були не в порядку труби, було протікання – з ремонтом зволікали.
Чим нікчемніший привід для конфлікту, тим більш вагомі причини він приховує. Ця поточна труба, подібно до скальпеля хірурга, розкрила нарив, що росте в стінах цього старого (розповідь спеціально для сайту рідне слово) будинку, і з нього витік такий вагомий конфлікт.
Тоді Георгій мало не побився з господарем злополучної квартири. Та й Олена була готова кинутися в боротьбу, утримала тільки присутність дітей.
Георгію важлива була саме його сім’я. І в них все було на висоті. Хороший автомобіль, на якому “каталися” влітку на море, нормальний заробіток, достаток у сім’ї. Вони не те, що ці…
Вони, як і раніше, висміювали спосіб життя сусідів.
Настав час, і подружжя відіграло гідні весілля і дочці, і синові. І залишилися одні вони в будинку – дружні, віддані один одному, але відокремлені, конфліктуючі з сусідами…
І як це трапляється, вкрай несподівано, прийшла біда.
Одного разу прийшла Олена з роботи, а Георгій сидить на дивані, повалившись злегка на бік, і обличчя його ніби опало. Невже інсульт?
Швидка, обласна лікарня. Ні, не інсульт. Обстеження показало пухлину. А далі, через місяць – операція, тривале лікування…
В одну мить життя змінилося. Такий діяльний, який будує великі плани Георгій раптом став вимагаючим турботи хворим.
Він погано чув, погано бачив, не говорив. Він ходив, але дуже невпевнено, голова його крутилася, він губився в просторі. А Олена ще працювала.
Тепер, коли сталося таке, працювати було потрібно обов’язково, інакше важко було прожити. Та й нелегко ось так весь день проводити з хворою людиною.
Георгій, в принципі, намагався бути самостійним. Наймання доглядальниці потреби не було. Він все міг робити сам, але хвороба викликала депресію, і Георгій дуже сумував.
Він лежав обличчям до стіни цілими днями, не їв, не хотів спілкуватися. Саме це Олену і засмучувало найбільше. Коли близька тобі людина не бажає жити…
Вона плакала ночами, вже й самій нічого не хотілося, руки опустилися. І ось одного разу Олена прийшла з магазину і почула гучний голос Олексія у них в квартирі.
Він сидів поруч з лежачим у ліжку Георгієм і щось розповідав. Побачивши господиню, пояснив:
— На сходах впав, – спокійно пояснив він, – але не хвилюйтеся, не вдарився. Ось я і привів, нехай полежить. А я ось сів і забалакався, – він винувато підвівся, знав, що в цій квартирі йому ніколи не були раді.
Олена присіла на край ліжка, подивилася на Георгія. Погляд, опале обличчя. Як же любить вона його, і як сумує за тим – справжнім Георгієм.
Вона запитала про самопочуття, хотіла виміряти тиск, і раптом побачила, що чоловік поглядом і жестами просить, щоб Олексій залишився.
— Та посидьте ще, побалакайте, раз так. Вона прислухалася з кухні, як Олексій розповідає якусь водійську байку. І Олена заспокоїлася.
Георгію не вистачає зараз спілкування, а Олексій завжди поруч. То працює, то ні. Ось і нехай… Незабаром і Георгій вже став частим гостем у прокуреній і запущеній квартирі Олексія.
Вони сідали на кухні, наливали чай, і Олексій розповідав Георгію про своє життя.
Мова Георгія ще не відновилася, він міг тільки слухати. Але Олена знала – він чекає ці вечірні моменти.
Іноді виходили вони з Олексієм у двір, і до них приєднувалися сусіди. Дуже подружилася з Георгієм старенька Ларіонова тітка Галя.
Разом вони прогулювалися навколо кварталу. Старенька, спираючись на дві скандинавські палиці, а Георгій – на палицю.
Такі прогулянки корисні були обом, а Олена встигала щось поробити в городі.
Часто в цих прогулянках їх супроводжував пес Лорд.
Лорд взагалі тепер був найкращим другом Георгія. Не відходив від нього у дворі. Георгій теж підгодовував його.
Тепер Георгій вже не лежав, не сумував в очікуванні Олени, у нього з’явилися цілі. Зранку він гуляв з Лордом і годував його тим, що приготував з вечора, сидів на лавці з вічною старенькою Ларіоновою, навіть трохи займався домашнім господарством, а ввечері прогулювався і вечеряв з Олексієм.
Олені стало набагато легше.
Тепер і вона стала ближчою до сусідів.
Жінка заносила Олексію пиріжки, щоб попили вони з Георгієм увечері з ними чай.
Трохи, з дозволу, навела порядок на його кухні. І якось спокійно переносила запах диму.
І одного разу, коли зібралися вони у дворі і заговорили про проблеми Георгія, коли всі поспівчували, коли Микитюки запропонували допомогти з грошима, коли Куницькі обіцяли відігнати їхній автомобіль в автомайстерню і відремонтувати безкоштовно, коли старенька Ларіонова обіцяла зайнятися травами для Георгія, Олена розплакалася при всіх.
Пішла зарозумілість і гординя, а разом з ними пішла безвихідь, з’явилася підтримка і надія.
А восени вони дружно викорчували старий засохлий бузок і посадили туї по периметру двору.
Будинок буде облаштовуватися.
Двір буде красивим. Не одразу, не раптом. Але буде. Допомагав у міру сил і Георгій.
Ось так біда згуртовує…
