З чоловіком рік як розписані, дуже любимо одне одного, у всьому підтримуємо, хоч і бувають дрібні сварки і в основному через гроші, обидва працюємо, але житла свого немає, винаймаємо, живемо скромно, економимо, мріючи про свою невелику квартирку, взяли кредит на стареньку машину (чоловік по роботі їздить в інше місто), планували виплатити за два роки

З чоловіком рік як розписані, дуже любимо одне одного, у всьому підтримуємо, хоч і бувають дрібні сварки і в основному через гроші. Обидва працюємо, але житла свого немає, винаймаємо. Живемо скромно, економимо, мріючи про свою невелику квартирку.

Взяли кредит на стареньку машину (чоловік по роботі їздить в інше місто), планували виплатити за два роки і тут я потрапляю в жахливу аварію. Постраждалих немає, але врізалася в дуже дорогу машину і тепер, за рішенням суду, 7 років віддаватиму 50% зарплати. Наша машина взагалі не підлягає відновленню.

Чоловік платить аліменти, житла ми не маємо, і не буде, як, мабуть, і дітей. Знаю, що винна сама, але як подумаю, яке життя на нас чекає, навіть жити не хочеться. Всі плани, надії, мрії рухнули, і добре тільки це. Почалися проблеми із здоров’ям.

Все життя був поганий зір, а тут я почала швидко його втрачати. Обстеження, лікарі, паніка. Потрібна дорога операція, то нічого зрозумілого не обіцяють.

Не знаю, де саме я завернула не туди. Мені дуже страшно. І навіть нема з ким поділитися, батьки старенькі і їм буде погано, якщо дізнаються, в яку ситуацію влипла їхня дочка. А я намагаюся триматися, посміхаюся всім, кажу, що все гаразд, а вдома ридаю і божеволію.