Навіть у важкі та скрутні часи є місце щастю та радості. Яна та Дмитро навіть втративши дім не втратили надії на майбутнє й офіційно оформили свої чотирирічні стосунки.
Яна, яка працювала вихователькою в дитячому садочку, з донечкою вимушена були переїхати з Сєвєродонецька до Дніпра, де живе в шелтері з ще трьома десятками таких же знедолених українців. Виїхати їм вдалося ще до того, як рідний дім перетворився на руїни. Жінка з болем згадує про зруйноване життя у Сєвєродонецьку, де в них було все – квартира, робота та друзі.
Дмитро ж не зміг просто сидіти вдома та пішов захищати Україну. Його відпустили лише на кілька днів на весілля, після чого він знову повернувся на фронт. Замість близьких друзів та родичів на святі були присутні ті, хто знайшов прихисток у шелтері, але наречених це ніяк не засмутило.
В день весілля Яна зізналася, що чекає на малюка, то ж у Кіри буде братик чи сестричка. Тепер вони втрьох чекатимуть на повернення Дмитра з перемогою.
— Пончику! Ну ти й нахаба хвостата! Я ж тебе вже годував! Ти скоро в…
Сонце вже хилилося до заходу, заливаючи старенький дерев’яний ґанок теплим, медовим світлом. У повітрі пахло…
— Мамочко, ну будь ласка, не треба так вбиватися... — видихнула я в слухавку, хоча…
— Ти вже вибач мені, Наталко. Не люблю я тебе більше. От просто як відрізало,…
— Катре, ти мені ще довго жили витягуватимеш?! Чого сапа в кутку нудьгує, а на…
— Кльопо, ну май же совість, воруши лапками! У нас сьогодні ще купа справ! —…