З першим чоловіком ми з дочкою не спілкуємось, він нам не допомагає і ніколи не прагнув цього робити, все було відносно спокійно, щоправда, намагався іноді повихувати нас обох, і сварки були, дочка моя ніколи не огризалася, якщо її хтось образить, тільки мовчки плаче

Вийшла заміж вдруге, коли доньці було 6 років. У чоловіка сім’ї до цього не було.

Він мій ровесник, нам по 32 роки. З першим чоловіком ми з дочкою не спілкуємось, він нам не допомагає і ніколи не прагнув цього робити.

Все було відносно спокійно, щоправда, намагався іноді повихувати нас обох, і сварки були. Дочка моя ніколи не огризалася, якщо її хтось образить, тільки мовчки плаче.

Нині проблема ось у чому. Доньці вже 9 років і вітчим практично не спілкується з нею. Тільки й чути, що критика, постійно зауваження на її адресу, якісь невдоволення її поведінкою.

Намагалася з ним спокійно поговорити – стверджує, що сама не спілкується з ним. Я йому пояснюю, що дітей виховують не тільки моралі, їм спілкування і ласка потрібна, але в нього ніби холодність до неї, навіть неприязнь.

І причин для цього немає жодних. Ми живемо в одній кімнаті, що накладає деякі обмеження спілкування.

Буває, ми з чоловіком заговоримо про щось напівпошепки, дочка подивиться в наш бік, відволікаючись від свого заняття, і чоловік відразу робить їй зауваження, кажучи: «як ворона слухає, начебто з нею розмовляють!».

Мене це засмучує та турбує. Не можу зрозуміти, чому і звідки в нього така жорстокість до дитини? Звичайно, вона його не назве батьком, як він хотів, з такими образами.

Не можу розібратися, що мені робити, і чоловіка люблю і доньку, в неї, крім мене, нікого немає. Після нашої сварки з ним, коли я за неї заступилася (вона підкидала маленький м’ячик і, як і слід було очікувати, він вилетів з її рук), так він з такою злістю висловився, шпурнув цей м’яч, ніби сам так не робив дитиною.

Начебто б дорослий чоловік, а витримки та такту практично немає. Я тоді заступилася за дочку, що він перегнув ціпок, ну така нісенітниця цей м’яч, навіщо так кричати було.

Він з того часу з нею тільки вітається і все. І бубонить щось роздратовано, коли йому щось вкотре не подобається.
Дайте пораду.

Сил немає, так переживаю. Може, він мене вже розлюбив, що так ставитись до моєї дочки?

Зауважу, що я місяць як не працюю – скоротили, сиджу вдома. Може, це також відіграє роль?