Усе щасливе життя Олега в одну мить розлетілося на друзки. Від нього пішла кохана жінка.
З Мілою вони прожили разом півтора року. Вона була його першим і єдиним коханням.
Власне, повне ім’я було Мілагрос, її матуся любила серіал “Дикий ангел”, але всі звали її Мілою, так ім’я звучить простіше й звичніше.
Вона була красуня. Мати в Міли була українка, а батько з Таджикистану. Злиття двох національностей, зрештою, й подарувало таку приголомшливу вроду.
Тільки шкода, що це злиття не тривало довго. Батько відпрацював на будівництві два роки й повернувся на батьківщину, як виявилося, у нього там були дружина й дитина.
Матуся ще кілька разів виходила заміж, але чомусь на її життєвому шляху траплялися лише розкидані граблі, й вона постійно на них наступала.
Чоловіки попадалися або пияки, або забіяки, а частіше й те, й інше разом.
Мілці було 12 років, коли матусі не стало. Дівчинка залишилася з бабусею, з якою вони й жили. Мілка постійно жила з бабусею, а мати час від часу йшла до чергового чоловіка.
Усе це Олег дізнався пізніше, а тоді він просто побачив її й занімів.
Він ніколи не бачив такої гарної дівчини! Він закохався в неї з першого погляду, хоч ніколи не вірив у таке кохання.
Доленосна зустріч трапилася в лікарні. Олег працював медбратом. Вона потрапила до них у пульмонологію з захворюванням.
У відділенні молодого медбрата всі любили — і пацієнти, і колеги.
Високий, гарний, добрий і чуйний, про таких кажуть — людина на своєму місці. Міла теж звернула на нього увагу.
У пульмонології він працював тільки вдень, ставив крапельниці, а ночами й у вихідні підробляв в іншому відділенні.
Він майже завжди працював на півтори ставки, і навіть під час навчання знаходив підробітки.
Олег знав, що може розраховувати тільки на себе. У 26 років він придбав свою однокімнатну квартиру в іпотеку й пишався собою.
Ні, він не був сиротою, у нього була звичайна родина, але сталося так, як сталося.
Олег зʼявився на світ й жив із ненькою в селі, батька не пам’ятав. Батьки розійшлися, коли йому було три роки.
Батько поїхав, аліменти сплачував регулярно, але син його більше ніколи не бачив.
Хлопчикові було 5 років, коли в нього з’явився вітчим. Вітчим замінив йому батька. Олег легко з перших днів став називати його татом. Невдовзі в родині сталося поповнення, зʼявився молодший братик.
З роботою в селі було сутужно, й батьки зайнялися фермерством, починали з двох корів, потім поголів’я великої рогатої худоби збільшилося до 20-ти. Працювали, не покладаючи рук.
Діти з ранніх років були привчені до праці.
Молочні продукти й м’ясо продавали в місті. У родині з’явився достаток, збудували нову хату, придбали гарну машину.
Олег, не шкодуючи сил, працював на благо родини, але завжди мріяв виїхати до міста.
Йому здавалося, що ніхто його не триматиме.
Він відчував деяку відстороненість з боку батьків і розумів, що молодший братик завжди на першому місці, але думав, що це нормально.
Олег успішно закінчив 9-й клас.
Вітчим сказав:
— Далі вчитися немає сенсу, давай впрягайся на повну програму, бо помічників не знайти.
Народ пішов ледачий, краще будуть допомогу по безробіттю та на дітей отримувати, ніж працювати.
— Але я хочу вчитися, хочу в місто, — заперечив хлопець.
Мати мовчала.
Вона знала, що чоловік розраховував на старшого сина, молодшому тільки 10 років. Того дня Олег уперше не погодився з батьками.
Вітчим образився:
— Добре, вчися, але допомагати ми тобі не будемо. Живи, як знаєш, ледар!
— Не допомагайте! Я ще майже два роки отримуватиму аліменти й сподіваюся на стипендію, мені вистачить, з третього курсу можна буде вже підробляти, — відповів Олег.
У вітчима заходили жовна на вилицях, про аліменти він зовсім забув, вони йшли в спільний бюджет, як виявилося, суми були непогані.
Мати, звісно, дала синові грошей на перший час.
І Олег поїхав.
Він вступив до медичного коледжу.
Підробляти почав з другого курсу в лікарняному відділенні, а там тільки раді були хлопцеві-санітарові, який (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) легко піднімав і перевертав тяжких хворих.
Ось де знадобилася фізична сила й загартування.
Робота не заважала навчанню, навпаки, він набував досвіду та знань.
Зустріч із Мілою перевернула все його життя. А яке в нього було життя?
Робота, робота й робота…
У короткі проміжки вдома відсипався й знову на роботу.
Спочатку була мета — квартира.
Квартира потребувала меблів, побутової техніки.
Він брав відпустку, тиждень відсипався й знову виходив на роботу. У нього навіть дівчини ніколи не було, поки не з’явилася Міла.
Міла навчалася в технологічному коледжі харчової промисловості.
Після її одужання й виписки з лікарні вони швидко зблизилися, й вона переїхала від бабусі до нього.
Олег став більше проводити часу з коханою й менше працювати. Він був готовий носити її на руках.
Він готовий був одружитися хоч зараз, але Міла була проти.
Вона вважала, що треба спочатку придивитися одне до одного, їй треба подорослішати, а потім уже думати про весілля й діток.
А потім Мілці набридло спокійне життя, й вона занудьгувала, їй захотілося різноманітності, вибуху почуттів, пристрасті.
Передбачуваний у всіх відношеннях Олег здавався їй занадто правильним і прісним.
Вона закрутила роман з іншим, кинулася в ці стосунки, як у вир із головою. Міла чесно розповіла про своє нове кохання, зібрала свої речі й пішла.
Олег умовляв її, благав залишитися.
Йому було байдуже на зраду, він любив її й хотів (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) лише одного: бути з нею разом. Завжди. Олег чатував на неї біля коледжу, намагався повернути, але марно.
Минуло пів року.
Він трохи оговтався, допомогла робота, на якій пропадав цілодобово.
Але не так сталося, як гадалося. Ніби відчувши, що колишній хлопець може бути щасливим і без неї, Міла з’явилася на порозі його квартири.
Вся в сльозах, вона кинулася Олегові на шию, стала голосити, що її новий бойфренд виявився покидьком, що сама вона зробила помилку й просить пробачення.
У них із ним так багато спільного, проблемне дитинство…
І Олег пробачив. Він знову був щасливим!
І знову пропонував узаконити стосунки, тільки Міла весь час знаходила причини й відкладала. Нічим добрим їхнє возз’єднання не закінчилося.
Вони прожили разом близько року, а потім Міла знову закохалася й пішла до нового обранця.
Для Олега це стало страшним ударом. Він схуд, змарнів і зовсім перестав вірити в кохання, вірити жінкам.
Рятує його робота.
Зрідка приїжджають мати з молодшим братом. Вітчим з ним не спілкується.
Іноді, на жаль, руйнуються навіть найміцніші стосунки.
Фраза “Я кохаю іншого” здатна перекреслити все добре, що було в спільному житті.
Але часом, не знайшовши щастя, колишні чоловік і дружина та кохані повертаються.
А чи варто пускати їх назад у своє життя?
Або правильніше сказати: “Пішов — то й пішов”.
