Мені 25 років, я одружена, у нас дві прекрасні доньки, старша 4,5 роки, молодшій два роки. Ми з чоловіком разом зі школи, у законному шлюбі 5 років.
З самого початку наших стосунків моя, на той момент ще майбутня свекруха, мене не злюбила, говорила всім, що від її сина мені потрібні лише гроші та квартира (вона тоді пила та моталася, де тільки могла). Я не розуміла, про які гроші та квартиру вона говорить.
Ми одружилися всупереч усім її висловлюванням, я думала, що з появою онуки вона хоч якось прийме мене, але не тут було, вона ніколи не допомагала нам, весь час поливала мене брудом, навіть онуку з Днем народження жодного разу не привітала.
Минув час, ми моталися по орендованих квартирах, я дізналася, що стану мамою вдруге, після появи другої внучки, в цій жінці нічого не прокинулося.
Свекруха так само продовжувала пити і поливати мене і навіть наших дітей брудом, мені було неприємно, але я терпіла. Терпіла й нічого не казала, бо знала, що це будуть пусті сварки.
Чотири місяці тому ми з чоловіком закодували її, у відносинах намітився якийсь ніякий, але світ, ми стали приїжджати до неї на вихідних, я допомагала їй по будинку, і все начебто налагоджувалося, поки ми не купили свій будинок.
Вона знову почала поливати мене брудом, буквально дві дні тому ми приїхали до неї у гості, але мене вона навіть на поріг не пустила, Ми поїхали, я сказала, що більше до неї я не приїду.
Я не можу збагнути, що я їй зробила? Чому до мене таке ставлення? Я стільки років намагалася порозумітися з нею, мовчки терпіла всі її образи, але більше я так не можу, мені шкода чоловіка, я бачу, як він страждає від цього, але бачити її я більше не хочу.
— Ти ж не забула, що я сьогодні ввечері їду до Сергія на день народження?…
— Яка ж смакота… — Оксана Михайлівна аж очі примружила від задоволення. Вона делікатно поклала…
З самого недільного ранку Люба чаклувала на кухні. Руки по лікті в борошні, зате тісто…
— Мамо, ви що, з глузду з’їхали?! — я кричала так, що аж у вухах…
— Та не треба мене нікуди перевозити! Чуєш, Світлано? Навіть не проси, — я стояла…
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…