Мене звуть Марина, мені 34 роки. Не заміжня (і ніколи не була), живу в столиці, маю гарну роботу, вищу освіту і цілком собі щаслива. Щоправда, є одна проблема, яка не дає мені спокою, я не дуже люблю готувати.
Здавалося б, у чому проблема? Не любиш – так і не готуй, хто ж тебе примушує? Але в тому й річ, що змушує. Я відчуваю постійний тиск близьких мені людей, яких дуже хвилює моє небажання стояти біля плити.
Наприклад, моя мама, яка цілком заслужено пишається своїми кулінарними талантами, витратила багато часу і нервових клітин на те, щоб долучити мене до кухарської справи. Якщо в дитинстві подітися мені було особливо нікуди і я вимушено підкорялася, то, ставши дорослою, закинула цю справу, від чого зазнала величезного полегшення.
Для мене правда не проблема замовити їжу додому. Мене влаштовують ціни, мені подобається можливість вибору і я в захваті від того, що заощаджую величезну кількість часу, яку мала б провести біля плити.
Я не хочу займатися тим, що просто ненавиджу, тим більше займатися цим кожен божий день, але не можу собі цього дозволити з деяких моральних причин. За дивною логікою моєї мами (яку я дуже люблю і поважаю, незважаючи на нашу з нею «кулінарну війну») будь-яка жінка повинна вміти добре готувати і зобов’язана регулярно демонструвати оточуючим свою господарність.
Особливо образливі зауваження мами на кшталт «ось тому від тебе мужики і втікають». Начебто і близька людина, яка мене любить і хоче мені добра, але такі удари під дих надовго вибивають мене з колії, змушуючи виправдовуватись і посвячувати її в нюанси свого особистого життя.
І як не гірко це визнавати, але частково мати права. Не дивлячись на те, що ми живемо у двадцять першому столітті, моїх коханих чоловіків завжди засмучувало те, що я нічого не готую.
Ні, я б зрозуміла, якби їм довелося сидіти голодними, прийшовши додому з роботи, але їжі завжди повний холодильник. Замовити чогось смачненького за годину до обіду теж нескладно, для цього достатньо вийти в інтернет зі смартфона дорогою додому.
Пару кліків – і за годину кур’єр, чемно посміхаючись, розкладає вибрані вами страви на кухонному столі. Їжа є, причому їжа смачна, різноманітна та оплачена з мого гаманця – то в чому ж справа?
Навіщо намагатись зіпсувати мені настрій фразами на кшталт «ти для мене не готуєш, отже, ти мене не цінуєш»? Звідки таке бажання бачити мене в халаті і фартуху на кухні в моїй власній квартирі?
Що за культ домашньої їжі такий? Вибачте, накипіло. Рада дізнатися, чому чоловіки так поводяться і чому для них так важливо бачити кохану жінку біля плити. Комплекси мачо чи витрати виховання домобудівника?