За рішенням суду чоловік забирав дитину на пару днів щотижня, під час знаходження у батька хлопчик тримав мене біля телефону та дзвонив, якщо батько кудись відлучався, за його словами йому там було не затишно, також батько використав цей час і налаштовував сина проти мене

Мені 57 років, синові 19 років. Син повний злості по відношенню до мене, не соромиться обзивати наймерзеннішими словами, відмовляється підтримувати контакт. Я почуваюся глибоко нещасливою людиною, тому що такого ставлення не заслужила.

Мені важко віриться, що можна так ставитися до людини, не кажучи вже про матір. Безперечно, помилки виховання були, але при всіх помилках є межі, які переходити не можна, тому що ми не чужі люди, водночас він їх уже перейшов, не замислюючись.

Думка, що є близька і людина, що ненавидить мене, позбавляє мене спокою і рівноваги. Можна, мабуть, назвати мене дурною, наївною чи слабкою людиною, але підлості в мені немає, і злих намірів не було теж ніколи. Я просто не знаю, як мені жити далі.

З чоловіком стосунки не склалися, через приниження я від нього пішла з дитиною. Він ходив у садок, потім до школи, і скрізь нас переслідував його батько і намагався принизити мене при сторонніх.

За рішенням суду він забирав дитину на пару днів щотижня. Під час знаходження у батька хлопчик тримав мене біля телефону та дзвонив, якщо батько кудись відлучався, за його словами йому там було не затишно.

Також батько використав цей час і налаштовував сина проти мене. Потім син відмовився їздити до нього, і батько з’явився до школи, де організував акцію затримання дитини за згодою вчительки, яка почала влазити в сімейні проблеми і називати дитину «дурною», оскільки він відмовлялся їхати до батька.

Багато займаючись з дитиною у мене було відчуття, що вонп до нього несправедлива та оцінки занижувала. Потім обставини склалися так, що ми поїхали до іншого міста, де син пішов до нової школи.

На співбесіді йому порекомендували піти в наступний клас, ніби переступивши попередній, тому що знав він більше, решту здати екстерном, що він і зробив. Син дуже честолюбний, йому подобалися, деякі предмети, і багато займався, водночас відмовлявся наводити лад у себе, і мені доводилося прибирати все самій, оскільки це коштувало багато сил сперечатися з ним.

Я розумію, що це помилка, але я була замучена нескінченними судами з його батьком, упертістю сина та іншими проблемами, пов’язаними з родичами.
В цей же час він почав висловлюватися, що прибирання це заняття для тупих, і мені цілком підходить, став дорікати мені в тому, що я не забезпечила гідний рівень життя і висловлювався на тему, що не було чого йти від батька, якщо матеріально жити ми стали гірше.

Ніколи не шкодувала грошей і по можливості купувала книжки, якими він цікавився, грала в шахи, ходила з ним гуляти і робила все для нього, що могла. У 16 років він звинуватив мене, що я дозволяла іноді собі хобі, хоча він ще не «влаштований» і заперечував проти контактів з колишніми однокурсниками, називаючи мене лузером.

Я його кілька разів покарала, про що жалкую, але на своє виправдання можу сказати, що він робив усе, щоб довести мене до цього стану. Тепер, говорячи про це, виходить з його слів така картина, що я спеціально зривалась на нього.

Все хороше їм геть-чисто забуте, все негативне роздмухується. У школі друзів не було, син соромився нашого скромного побуту і нікого не запрошував, та й вимоги тоді були в нього такі, що дружити хтось мав тільки з ним і нікого іншого у друзях не мати.

Завдяки своїй працьовитості та посидючості він справді добре закінчив школу і постало питання про вибір вузу. ВНЗ було обрано, і передбачалося, що також переїду туди, осквльки у цьому місті мене ніщо не тримало.

Однак я потрапила до лікарні, і він поїхав один. Переїхати йому допомагав батько, з яким він побачився майже через 9 років.

На житло він привіз речі сина, трохи допоміг і поїхав, влаштовуватися йому довелося самому, і було багато злого мені написано сином, де я звинувачувалася по багатьох пунктах. Були проблеми, про які він трохи розповідав, а потім він перестав це робити.

Наприкінці минулого навчального року він поміняв квартиру ближче до інституту, де знову допоміг батько, але він знову був незадоволений старими меблями, і скрізь я звинувачувалася прямо чи опосередковано.

Два місяці тому, оскільки він не відповідав на дзвінки та смс, зателефонувала після тижня спроб його господині, після цього він з лайкою та образами написав, що я його обтяжую і оскільки у мене невиліковне захворювання, звинуватив у тому, що я передала йому хворі гени.

Після цих образ контакту більше немає. Якщо не брати до уваги черговий укол на мою адресу, коли він у свій день народження написав мені смс про те, що він співчуває мені за фактом його появи на світ.

You cannot copy content of this page