Загалом, я закохалася в нього, і звикла, що хтось може ставитися до мене краще, ніж власний чоловік. І тут його дружина з дитиною лягли до санаторію на три тижні (у нього, до речі, троє дітей і він у шлюбі 10 років), і ми почали зустрічатись

Мені 25 років, я заміжня, у мене двоє дітей, молодшій доньці рік. Коли я чекала доньку, до мене виявив інтерес чоловік моєї знайомої.

Але тоді мені було не зовсім комфортно, і я ігнорувала його увагу, хоча він теж мені був симпатичний. Але кілька разів ми все-таки цілувалися.

Потім минув час, в мене з’явилася, ми періодично сиділи в одній компанії (у нас багато спільних друзів). Він завжди ставився з трепетом до мене та моїх дітей, надавав знаки уваги, коли ми залишалися наодинці, захищав мене, коли мій чоловік міг образити.

Загалом, я закохалася в нього, і звикла, що хтось може ставитися до мене краще, ніж власний чоловік. І тут його дружина з дитиною лягли до санаторію на три тижні (у нього, до речі, троє дітей і він у шлюбі 10 років).

І ми почали зустрічатись. Він каже, що любить мене і я бачу, що він до мене відчуває почуття, і я закохаюся з кожним днем все більше, як божевільна йду до нього на ніч, брешу чоловікові, що до подруги.

Він за ці два тижні близького спілкування став мені ріднішим за рідних. Я просто закохалася, як уперше.

Але оскільки у нас багато спільних знайомих, до його дружини почали доходити чутки і в нього почалися скандали з дружиною. Та й у мене з чоловіком стосунки взагалі зіпсувалися.

І подумала я головою, що ні до чого доброго наші таємні зустрічі не приведуть, не хочу сім’ю руйнувати його та свою, та й соромно мені за свою поведінку.

Але не можу нічого з собою вдіяти люблю його. Зачепив він мене і дуже міцно.

Пішли розмови про розлучення і в його сім’ї, і в моїй, тому що стосунки зіпсувалися зовсім у нього з дружиною та у мене з чоловіком. Я не хочу залишати без батька своїх дітей та його, і так чинити з його дружиною не хочу.

Я не знаю, як бути сьогодні думала довго і вирішила припинити з ним будь-яке спілкування, не бачити і не чути про нього, налагодити стосунки з чоловіком і жити далі і в нього, щоб у сім’ї було все гаразд.

Але тільки голова від однієї думки кружляє, що його більше побачу сльози рікою. Ні їсти, ні спати, нічого не можу.

Чи правильне рішення я прийняла? Просто, як далі жити без нього? Чи пройдуть почуття, якщо не контактувати з ним ніяк?