Мені 30 років, чоловікові Дмиту 32, у шлюбі лише рік, до шлюбу жили разом 5 років.
Батьки чоловіка розлучилися, коли йому всього 4 роки було, батько поїхав до іншої країни і бачив Дмитро його раз на 2-3 роки на тиждень влітку.
Натомість батько справно надсилав чималі гроші. Мати жила на втіху, спілкувалася з «просвітленими» людьми, навіть у групу якусь вступала.
Ніколи не працювала, мешкала на гроші колишнього чоловіка. У школі Діма навчався погано, хоча сам по собі досить не дурний, після школи пішов до училища, працював де доведеться.
У 20 років познайомився із дівчиною, переспали, дитина, весілля. Будучи одруженим, практично жив на роботі — ні дружині, ні дитині уваги не приділяв, але приносив хороші гроші і був зразковим сім’янином, бо на інших жінок навіть не дивився.
Враховуючи, що дружина зовсім молода дівчина, видна, а чоловік на неї мало звертав уваги, вона почала зраджувати йому і незабаром пішла до іншого чоловіка. Діма ще рік через неї страждав, потім начебто, за його словами, забув.
Через 2 роки після розлучення ми з ним і познайомилися. Багато говорили, обговорювали помилки, здійснені в минулому шлюбі, він був дуже милим, ніжним та романтичним, говорив, що проаналізував та врахував усі помилки.
Я допомогла йому створити та розвинути свій бізнес, його дохід став перевищувати 2000 доларів на місяць, але через роботу стали менше часу проводити разом (я теж працюю). Незабаром він зробив пропозицію, зіграли весілля.
Зараз він став часто порівнювати мене з однією з наших подруг, говорити що вона господиня краще, ніж я (я багато працюю, і на дім дійсно не завжди вистачає часу). При цьому його колишня дружина була дуже господарською.
То я «невесела» і не хочу ходити в гості до друзів. А колишня його любила посиденьки допізна.
Але часто в компанії друзів він починає дорікати мені цим, каже: «Ось Ганна (дівчина друга) любить гуляти. І тут, як жартома додає вже мені: «сиди вдома, підемо без тебе!».
Але, звісно, не йде. Я, розуміючи, що його бажання потрібно враховувати, періодично ходжу з ним.
З чоловіком домовилися, що хочемо дитину, доки не виходить. Ця ж дівчина друга почала його переконувати, що не потрібні йому діти, з дітьми по гостях буде складно ходити.
Пишу і сама розумію, що ми дуже різні — я після роботи йду на курси англійської, а він до цих друзів. Причому часто за рахунок Діми його просто використовують, а він кричить: «це мої друзі!».
У мене з такими стосунками вже стали з’являтися комплекси. Він ставить мені як приклад дівчину, яка сидить удома перед ТБ, а вечорами розважається (такою була і його колишня дружина).
Очевидно, це і є його типаж. Але чого ж тоді зі мною одружився?
До весілля він просто захоплювався тим, що я начитана та освічена, а тепер мене носом тикає, що я не господарська та гулянки не люблю. Запитала його прямо, каже, якщо з тобою розлучимося, мені сім’я не потрібна, працюватиму, купуватиму квартири-машини.
Я вже розумію, що почуттів до мене немає з його боку, хоча я його люблю і намагаюся хоч якось зберегти стосунки, не через гроші, у мене своя квартира, машина та непоганий дохід. Виходить, він у дитинстві не бачив батьків разом, перша родина розпалася, тепер друга тріщить по швах.
Розмови ні до чого не призводять. Розлучитися завжди встигну, я кохаю саме цього чоловіка, але йому не потрібна сім’я. Безперспективно, так?
