Хотіла б запитати поради у читачів, бо поки що не виходить достукатися до мами. Мені 32 роки, я розлучена, зараз зустрічаємося з чоловіком 2 роки.
Ми кохаємо одне одного. Але, на жаль, і в нього, і в мене невеликі зарплати.
Зараз ми вирішили винаймати разом квартиру, але поки не можемо знайти на тривалий термін і обжитися. Хотілося б трохи побутових речей придбати, простенький посуд, пару комплектів постільної білизни та інші побутові дрібниці.
На додачу до всього треба щось із одягу (і в нього, і в мене вже такі речі, що потребують заміни). Все це — складнощі, хай і невеликі.
Але моя мама вимагає від мене онука. При кожному дзвінку чи розмові я натикаюся на пресинг із її боку.
Коли я кажу, що поки дуже складно з грошима (адже треба відкласти хоча б на лікарню і необхідні речі), або що коханий поки не хоче через те, що ми ніяк не владнаємо справу з орендованим житлом і до того ж в нього планується зміна роботи.
Вона каже, що не питай його, роби як хочеш, я тобі сказала треба, чи ми допоможемо. Хоча я розумію, що на батьків розраховувати не доводиться.
Мама не працює, і не шукатиме роботу, а тато працює звичайним водієм, і їм ледве вистачає. Я із цього приводу переживаю і по можливості намагаюся допомагати закривати борги з комуналки.
Але я не знаю, як зупинити вмовляння. Не те щоб я була проти, я й сама розумію, що вік уже, але ж на даному етапі я не можу.
Потрібно і здоров’ям зайнятися, це теж копійчина. І поки що на все не вистачає можливості.
А її вимоги та пресинг щоразу наганяють на мене депресію та нервозність, бо я розумію, що вона має рацію, але поки що не можу нічого зробити. Як би ви вчинили на моєму місці?
Може є якийсь вихід, бо я зовсім заплуталася. За орендоване житло з хлопцем ми платимо навпіл, тому що він працював на держ. службі та однієї його зарплати не вистачить.
Як людина він дуже хороший, ми не лаємося, живемо гарно, вільний час проводимо разом. Він теж хоче дитину і вважає, що без дітей сім’я не повноцінна, але я боюся, що ми у матеріальному плані поки що не потягнемо.
А мама каже, давай скоріш і переїдеш до нас, а він якщо допомагатиме — добре, а ні, то й не треба. Я намагаюся не сумувати, але ця ситуація мене дуже напружує.
