Завжди думала, що конфлікту зі свекрухою у мене ніколи не буде, бо немає для цього вагомої причини. У мене вища освіта, хороша робота, своя квартира та й зовнішністю Боженька не образив.
Чоловіка кохаю, все в нас добре, свекруха сучасна жінка, живе окремо. Ніколи не приходить до нас без попереднього дзвінка, щоб не порушити наші плани, не робить мені зауваження, як прибирати чи готувати.
Я була щаслива, вважала, що мені дуже пощастило, поки одного разу свекруха не сказала, що вона не схвалює вибір сина.
Я не могла зрозуміти чому, адже стосунки у нас із нею склалися нормальні.
Свекруха казала, що я не даю розвиватись її синові, бо прив’язала його до будинку. Раніше він займався спортом, відвідував театр, а тепер став таким, як я.
Після цього, я стала помічати, як при кожній нагоді, мама мого чоловіка, як би між іншим, завжди вставить фразу, на кшталт: «Сорочка в тебе хоч і красива, але зараз вже таких не носять. Я подарую тобі іншу».
Мені прикро, але сказати у відповідь нічого не можу, не хочу образити чоловіка, він дуже любить свою маму. Коли ми сказали їй, що чекаємо на дитину, свекруха відреагувала в такому ж дусі, сказавши, що найкращого способу прив’язати до себе чоловіка, складно і придумати.
Начебто не сказано нічого нового та образливого, але натяк був на те, що рано чи пізно чоловік зрозуміє, що я йому не пара, і тому поспішаю планувати дитину. Можна подумати, що діти когось утримують від розлучення, особливо чоловіків.
Моя мати теж незадоволена таким до мене ставленням. Каже, що чоловік прийшов на все готове, а його мати ще й своє незадоволення показує.
Їй тепер доводиться набагато більше готувати, причому інші страви, які у нас у сім’ї раніше ніхто не готував — заради чоловіка. Вони й раніше не особливо спілкувалися зі свекрухою, а тепер мама не хоче навіть чути про неї.
Іноді думаю, що дарма мамі все розповіла, адже нічого страшного не сталося. Поговорить свекруха і перестане, коли буде онук чи внучка.
Зрозуміє згодом, що нічого вже змінити не можна і змінить своє ставлення до мене. Сподіваюся на це і тому ніколи їй не грубіяню, вдаю, що не розумію натяків. А що ще лишається робити?