Живемо з дружиною та двома дітьми у двокімнатній квартирі. Коли ще була лише одна дитина, до нас приїхав мій рідний брат із дівчиною.
У них планувалося весілля, і вони хотіли походити магазинами, купити одяг, все-таки ми живемо в столиці. Але моя дружина була дуже незадоволена, що ми, аж на п’ять днів, поступилися їм однією кімнатою, і нам з трирічним сином довелося бути в одній.
Я намагався їй пояснити, що це не чужі люди, та й приїхали вони ненадовго, але дружина постійно була без настрою, всім своїм виглядом показуючи, що не дочекається, коли вони поїдуть. І це при тому, що вони приїхали до нас не з порожніми руками, а вечорами після роботи на нас чекала вже готова вечеря, яку готувала Ганна, тоді ще майбутня дружина мого брата.
Вони вже живуть разом два роки, і весь цей час не раз запрошували нас до себе в гості, Ганна намагається потоваришувати з моєю дружиною, але Іра чомусь вважає, що це не обов’язково. Може тому вона так поводиться, що в неї немає рідних ні сестри, ні брата, в сім’ї вона одна, але це не означає, що я не повинен спілкуватися зі своїм братом.
Дружина не хоче до них їхати, а якщо я їду сам, то довго ображається, що залишив одну. Щось пояснювати їй марно, намагався вже, і не раз.
Останнім часом брат уже й не питає, чому я приїхав один, і коли я запрошую його в гості до нас, то каже, що зайняті, може іншим разом. Я знаю, що він усе розуміє, просто не хоче мене образити, тому й не каже відкрито про це.
Мені іноді соромно стає перед своїми родичами за поведінку моєї дружини. Але що я можу зробити?
