Живу будинок-робота, робота-будинок, нікуди не виходжу, просто нема з ким, друзів немає, іноді одна можу сходити в кіно чи погуляти, намагалася знайомитись на сайтах знайомств, але крім листування ні до чого не приводило

Мені 28 років, у мене є робота, освіта, батько, подруга, але немає коханої людини, тієї самої з ким створили б сім’ю. У мене не було стосунків із чоловіками.

У 21 рік у мене була спроба акту з чоловіком, якого, як мені здавалося, я люблю, спроба нічим не закінчилася, але свій статус я втратила, мені було боляче, розслабитися я не змогла. Та й зараз при думках про близькість усі м’язи стискуються.

Живу будинок-робота, робота-будинок, нікуди не виходжу, просто нема з ким, друзів немає. Іноді одна можу сходити в кіно чи погуляти. Намагалася знайомитись на сайтах знайомств, але крім листування ні до чого не приводило.

Дуже хочеться свою сім’ю: чоловіка, дітей, про когось дбати, створювати сімейний затишок. Вже стає не по собі і страшно, таки 28 років, а в житті крім роботи нічого немає.

Усі однокласниці та одногрупники давно мають свої сім’ї. У мене багато комплексів: зовнішність – у мене проблемна шкіра обличчя (акне) і найстрашніший страх, що якщо з’явиться чоловік, я не зможу розслабитися під час близькості.

Розумом і головою розумію, що окрім роботи потрібні й інші інтереси та захоплення, кудись виходити. Але нічого не міняю, сиджу у вихідні вдома.

Робота в мене добова і день перед роботою напружений, я сама знаходжусь у напрузі: треба приготувати все, зібрати речі, приготуватися їжу на роботу, виспатися. І питання, що вічно мучить: коли я зустріну свою людину і чи зустріну взагалі?