Півроку тому мій син одружився. Йому зараз 26 років, і він уже встиг облаштувати своє життя.
Молоді живуть окремо у квартирі невістки, яку їй подарували батьки. Відразу скажу, що я не з тих свекрух, що не люблять невісток без причини.
Навпаки, дівчинка хороша, з благополучної родини лікарів, і сама навчається у медичному. Цього року вона закінчує навчання.
Однак у мене є серйозні побоювання з приводу того, як вона піклується про мого сина. Він має хронічний гастрит, який іноді сильно загострюється.
Це вимагає особливої уваги до його харчування, адже хвороба спадкова – у його батька виразка шлунка. Ми з цим стільки намучилися, що словами не передати.
Раніше, коли син жив удома, я постійно стежила за тим, щоб він правильно харчувався. Я кілька разів попереджала невістку, щоб вона готувала йому нормальну їжу і дотримувалася дієти.
Вона посміхалася, кивала та нічого не робила. Я намагаюся не нав’язуватись, але буваю у них кілька разів на тиждень.
Щоразу, коли приходжу, бачу коробки з-під піци, які говорять про вчорашнє замовлення із друзями. Іноді відкриваю холодильник, а там ковбаса, консервована квасоля, кетчуп та й годі.
Ні фруктів, ні йогуртів, ні яєць. Сама приносила їм кролятину, просила, щоб зварила суп.
Так цей кролик все ще лежить у морозилці. Нещодавно, коли я знову зазирнула до них, застала сина за поїданням чергового фастфуду.
— Ти хіба не знаєш, що тобі це не можна? – Запитала я, відчуваючи, як серце стискається від занепокоєння.
— Мам, все нормально, я гаразд.
Але як я можу залишатися спокійною, знаючи, що його здоров’я під загрозою? Я розумію, що невістка ще молода і, можливо, багато чого не розуміє.
Але в її віці я вже про двох маленьких дітей дбала. У неї, здається, ще вітер у голові.
Якось я запропонувала: «Якщо ти не встигаєш через навчання, давай я приготую і принесу їжу». Але вона категорично відмовилася: «Ні, дякую, ми самі впораємося».
Мій син мовчить, хоча кілька місяців тому лежав у лікарні з загостренням. Не знаю, що робити у такій ситуації. І стосунки псувати не хочеться, і допомогу не беруть.
Якось, сидячи на кухні з подругою, я поділилася своїми переживаннями. «Віра, я просто не знаю, що робити. Здається, що я їм заважаю», – сказала я, стискаючи чашку з чаєм.
Подруга зітхнула: «Знаєш, іноді краще за все допомогти, не нав’язуючись. Спробуй поговорити з її матір’ю. Можливо, вона зможе вплинути на дочку. Адже ти хочеш лише найкращого для свого сина».
Ці слова змусили мене замислитись. Зустрічаючись із друзями на чаювання, я намагалася знайти більше ідей.
Одну з них, Ольга, запропонувала: «Можливо варто спробувати м’яко підійти до цього питання? Поговори з сином наодинці, поясни, як ти хвилюєшся. Можливо, він зрозуміє і сам спробує змінити ситуацію».
Набравшись сміливості, я вирішила поговорити із сином. «Сергій, нам потрібно серйозно поговорити», – почала я. Він виглядав насторожено, але згодився вислухати.
«Ти знаєш, як я турбуюся за твоє здоров’я. Будь ласка, постарайтеся з Катею більше уваги приділяти твоєму харчуванню. Я не хочу, щоб ти знову потрапив до лікарні».
Його реакція була несподіваною. «Мам, я розумію, що ти турбуєшся. Але ми з Катею вже обговорили це. Вона обіцяла готувати здорову їжу, просто їй потрібен час, щоб звикнути». Ці слова вселили в мене надію.
Поговоривши з сином, я вирішила таки зустрітися з матір’ю Каті. Погодила зустріч у кафе та пояснила їй свої побоювання.
«Ганно, я не хочу втручатися, але здоров’я Сергія для мене дуже важливе. Можливо, ти зможеш поговорити з Катею?». На щастя, вона мене зрозуміла і пообіцяла обговорити це з дочкою.
У результаті ми змогли знайти компроміс. Катя почала більше уваги приділяти харчуванню Сергія, а я намагаюся не втручатися так активно, як раніше. Це стало можливим завдяки діалогу та взаєморозумінню.
Я сподіваюся, що в майбутньому вони все налагодяться, і здоров’я мого сина буде під надійним захистом. Адже найголовніше це любов і турбота, які ми можемо дати нашим близьким.
