– Значить так! Весілля буде, – рішуче сказав Микола. – Наречена – не чекає дитину. Вашим коштом жити – не будемо. Ще питання є

Галя з Миколою одружилися, коли їм було по 23 роки. Хороший вік для створення сім’ї. Навчання позаду, є професія, улюблена робота і вже спільні плани.

Зустрічалися вони майже два роки.

Родичі знали, що син має дівчину в місті. Тільки з дівчиною вони були незнайомі. Їм хотілося бачити дружиною Миколи Ганнусю – однокласницю і подругу його сестри Тані.

Ганнуся була теж не проти поріднитися з подругою. Але Микола привіз Галю…

– Це моя наречена, – сказав він, щойно зайшов у двір. – Весілля через два місяці.

– Ох, Господи ти Боже мій! – мати так і присіла на стілець від несподіванки. – Що ж ти нам не сказав раніше?!

– А яка різниця? – здивувався Микола. – Це нічого не змінює.

– Ну якщо ви так вирішили… – сказала мати. – Ваш вибір. Зараз стіл накрию, будемо обідати, а потім і поговоримо…

Тут же ж прибігла сестра Тетяна. Вона бачила, що Микола приїхав до матері, бо жила через дорогу.

– Миколо, привіт! – гукнула вона ще від хвіртки. – А ти надовго приїхав чи як?!

– Надовго, – сказав Микола. – Знайомся, це Галя, моя наречена! А це Таня моя сестра…

Тетяна глянула на Галю й застигла від несподіванки.

– Наречена? – ахнула вона.

– Ну так… – сказав брат. – А що тут такого?

Таня вийшла в іншу кімнату і покликала за собою матір. Вони говорили тихо, але майже все було чути.

– Боже, ну й знайшов собі дівку! – говорила Тетяна. – Зовсім ніяка, слаба якась. Міська, нічого не вміє, мабуть! А сидить така скромна вся! Не нафарбована до ладу. Інша справа, он, Ганнуся!

– Донечко, це його вибір, – відповіла мати. – Ти ж сама собі вибирала чоловіка. Ніхто не підкладав і не радив…

– А що я скажу Ганнусі?! – не вгавала сестра Миколи. – Вона ж його любить!

– А він її ні, – спокійно сказала мати. – Не заважай братові. Це його життя.

– Подивимося, як ще обернеться це життя його, – сказала Тетяна. – Напевно, вагітна вона. Інакше навіщо так поспішати. Причарувала. Буде нашим коштом жити.

…Микола й Галя все чули. Чоловікові було незручно за сестру. Він відкрив двері в кімнату, де вони розмовляли.

– Ви хоча б дочекалися, коли ми поїдемо, а потім пліткували про нас! – обурився він. – Ти диви, які пліткарки!

– А що тут такого, краще одразу все обговорити! – сказала Тетяна.

– Значить так! Весілля буде, – рішуче сказав Микола. – Наречена – не чекає дитину. Вашим коштом жити – не будемо. Ще питання є?

– А є! – вигукнула Тетяна. – Жити ви де збираєтесь? Наречена звідки сама?

– Ми хотіли у мами поки що побути, але видно нас тут не чекають… – сказав Микола. – Самі впораємося. А наречена із сусіднього села. І ніяка не міська.

– Та я тільки рада буду! Живіть, – ахнула мати. – Я ж і так одна… Відколи батька не стало…

– Ми подумаємо, – спокійно сказав Микола. – Правда, Галино?

Галя кивнула у відповідь.

Після весілля молодята стали жити у матері. Галя зі свекрухою швидко порозумілися.

Тільки з Тетяною подружитися ніяк не вдавалося. Вона постійно вказувала, як треба робити, а як ні. І не лише їм, а й матері теж.

Один за одним народилися два хлопчики. Микола був щасливий. А коли дізнався, що Галя знову вагітна, ще більше зрадів. Для повного щастя не вистачало лише дівчинки.

– Тепер точно дівчинка буде! – казав він. – Я навіть впевнений. Оленочка буде у нас. Ти згідна?

– Згідна, – відповідала радісна дружина.

Тільки Тетяна не поділяла їхньої радості. Та й мати налаштувала їх проти третьої дитини.

– Навіщо вам третя? На роботу пора виходити, а вона тільки з декрету в декрет. Ще встигнеш народити. Мало того, що без посагу, так ще й народжує, одну за одною.

– Ви що?! Я, звісно ж, залишу дитину!

– Та яка це дитина? Встигнеш.

– Ні.

– Та ти дармоїдка. Довго ще моїм коштом житимеш?

– Я не живу вашим коштом.

– Не живе вона…

Галя плакала. На нервах вона заслабла.

Микола, повернувшись із роботи, побачив, що Галі зовсім недобре. Вона лежала на ліжку. Діти гралися поряд. Викликали швидку. Галю поклали на збереження…

– Відпочити вирішила, – буркотіла Тетяна. – Матері дітей підклала і відпочиває. А потім і третю підкладе.

– Ми на шиї ні в кого не сидимо! – сказав Микола. – А тобі давно настав час помовчати. Ти матір налаштовуєш проти нас?

– Ні, Миколо. Ніхто нікого не налаштовує, – заступилась мати заступилася за Тетяну. – Але вона має рацію. Зачекали б ви з дитиною. Досить і двох…

– А ви чому швидку не викликали?

– Так вона не просила…

– Просила. Вона сама мені сказала. Що ліньки було?

– Ой, подумаєш…

– З вами все ясно. Хай, Тетяна, але від тебе я, мамо, такого не чекав!

Через півтора місяця Галю виписали. Вона вже знала, що Микола з другом за цей час відремонтували старий дім її діда. У тому самому селі, звідки вона родом. Чоловік перевіз вже всі їхні речі.

Вони одразу поїхали туди. Сусідка привела дітей.

– Я – Ніна Степанівна. Можна просто баба Ніна. Я тут недавно. До брата приїхала та так і залишилася.

Я одна. Він один. Та ти його, напевно, пам’ятаєш! Він і твого діда знав.

А чоловік у тебе хороший. І зробив собі все і нам допоміг.

І діти у вас спокійні. Якщо що, то ти заходь. Ми і з дітьми посидимо, і допоможемо, чим зможемо. Адже у нас з братом на двох один онук. І той не знаємо, де…

– Спасибі вам. Ви також заходите…

Так і стали Микола з Галиною жити на новому місці. Сусіди хороші. Діти їх полюбили, ніби як своїх бабусю й дідуся. До матері Микола їздив сам.

Народилася донька Оленка. Діти росли. Галя працювала у місцевій їдальні, згодом стала завідувачкою, а потім і власницею.

Їдальню переобладнали у сучасне кафе. Будинок новий звели на місці старого. Все тепер у них добре. Діти їх люблять, онуки вже тішать…

А свекрухи вже немає в живих… У її будинку живе Тетяна.

Чоловік її виставив. Два сини до неї навіть не їздять. Хоча зі своїм батьком спілкуються всі – й онуки та невістки…

Ось так от життя повернулося…

Фото: авторський контент сторінки “Рідне слово”.