Знаючи те, що грошики в руках сестри не затримуються, що вона відома марнотратка і шопоголік, я зажадала розписку, нотаріально засвідчену, з точним порядком і терміном повернення боргу. Як тільки мене не соромили, і Яна, і її свекруха, і родичі, і навіть мама

Запитала в нас у борг моя рідна сестра. Автівку вони купувати задумали, а в нас із чоловіком гроші відкладені. Двоє дітей-школярів у сім’ї, коли вони ще тільки до дитячого садочка пішли, вирішили ми з моїм Іваном збирати їм на майбутню освіту.

Про наші накопичення знала моя мама, іноді вона перехоплювала в нас тисяч 10-20, але завжди віддавала. Вона ж і розповіла сестрі про наші заощадження. Не знаю вже, як так вийшло.

— Сестричко, ну дайте нам в борг 200 тисяч, – просила Яна, роблячи жалібні очі, як у кота Гарфілда в відомому мультику, – ми віддамо, за рік віддамо, чоловік підробітки візьме.

— Яна, – кажу, – я все розумію, але, якщо грошей немає, то, можливо, купіть авто простіше? Навіщо влазити в борги?

— Чоловік хоче цю, – відповіла сестра, – у тієї, що, як ти кажеш, простіше, все сипатиметься, у підсумку – переплатимо більше.

Це було резонно, але, знаючи те, що грошики в руках сестри не затримуються, що вона відома марнотратка і шопоголік, я зажадала розписку, нотаріально засвідчену, з точним порядком і терміном повернення боргу. Як тільки мене не соромили, і Яна, і її свекруха, і родичі, і навіть мама.

— Ти рідній сестрі не віриш?

Вірю, але й убезпечити себе хочу. Тому або так, або ніяк. У Яни виходу не залишилося, пішли ми до нотаріуса і все оформили. Взяла сестра машину своєї мрії, чоловік Яни, і, правда, почав підробляти. Тільки він підробляв, а Янка витрачала.

— Ми кухню нову купили, – повідомляла радісно сестра.

— Яночка такий ремонт затіяла, – хвалилася мама, – не заздри, але чоловік у неї молодець.

Я іноді нагадувала сестрі про борг, вона махала рукою, не переживай, повернемо. І ось, настав день, позначений у розписці. Тиша. Увечері телефоную сестрі.

— Розумієш, у нас виникли додаткові витрати, почекай ще трохи, – була відповідь.

Я чекала півроку, а потім сказала сестрі, що я подаю до суду на стягнення боргу. Звісно, моя заява викликала шквал образ, критики та спроб присоромити мене від усієї рідні. Зрештою, сестра попросила:

— Заберіть на певний час нашу машину, поставте її до себе в гараж, ось документи, так у нас буде стимул вам швидше борг повернути, не треба суду. Так і зробили. Тільки через два дні почала Яна дзвонити і просити:

— Дай ключі, будь ласка, нам від свекрухи треба картоплі привезти.

Або:

— Малого треба до лікаря везти, чоловік зайде за ключами.

Тобто машина стояла в нашому гаражі, але користувалися нею, як і раніше, щодня сестра та її чоловік. Природно, і борг нам не повертали.

— Ну як Яночка тобі борг поверне, якщо ти в її чоловіка можливість підробітків забрала? – обурено вимовила мені мама.

А як же він рік підробляв, а борги так і не віддав. Ми 2 роки чекаємо, у нас наступного року син школу закінчує. Та й потім, а чому я маю комусь пояснювати навіщо мені потрібні мої ж гроші? Я знову пригрозила сестрі судом, тоді вона попросила взяти на сплату боргу її машину. Довго не погоджувалася переоформити її на мене, але врешті-решт зробила.

Тепер Яночка у всієї рідні – бідна овечка, яку до нитки обібрала рідна сестра.

А я – жадібна, заздрісна особа, з якою ніхто не спілкується. А знаєте, мені на це – байдуже. Я не вважаю, що повинна була подарувати сестрі ці гроші. І так, машину ми продали, рівно за ті гроші, які повинна була нам сестра.

Мораль? Мораль у тому, що грошей у борг я рідні більше ніколи не дам, ні з розпискою, ні без.