Навіть не знаю, як краще описати проблему та з чого почати. Мені 31 рік. Живу у невеликому місті.
Ще роки 4 тому я була активною, товариською, сяючою, сильною, творчою людиною. Мені завжди все хотілося, я пізнавала нове, мені було цікаво жити, я була, мабуть, спокійною людиною. Але вже 1,5 року я стала зовсім протилежною пасивною людиною.
Мені нічого не цікаво, закинула творчість, не хочеться щось пізнавати та випробувавати нове. Зовсім перестала читати.
З’явилися депресії, відсутність бажання чогось досягти, стала нити, ні з ким не хочеться спілкуватися (хочеться просто прийти додому, лягти на диван і ні про що не думати). Кожне чиєсь слово сприймаю в багнети.
Кричу з будь-якого приводу. Постійно болить голова. Стала нервовою та дратівливою.
Таке відчуття, що я досягла своєї стелі, але вона мене тисне вниз. Зриваюся на чоловіка, не знаю сама, через що саме.
Може тому, що він не може мені нічим допомогти, або через те, що він не може, як належить забезпечити сім’ю і покінчити з усіма фінансовими проблемами (їх багато). Або через те, що він сам собі не може допомогти.
Або те, що я на нього покладала надії, а він їх не виправдав і тим самим заважає мені якось узяти в свої руки. Я думала вже про це, щоби все взяти в свої руки.
А навіщо тоді мені чоловік, якщо всі проблеми зможу вирішити сама? Я б і рада знову зайнятися творчістю, але на це потрібні кошти, а їх немає навіть на хліб.
Зарплату отримуєш, і все йде на кредити. Я дуже хочу знайти в собі сили і знову стати людиною. Справлятися з усім легко без депресії.
Можливо, хтось мав таку ситуацію, як ви з неї вибралися?
