Забавлятися з чоловіком, якому пере, прасує і готує дружина – це одне. Це ж свято душі й тіла. А от жити з ним, коли він живий, коли він псує повітря, хропе, використовує унітаз за прямим призначенням, упускає на стіл крихти, чухає дзвіночки вранці й залишає в раковині чашку – це інше. Це проза
— Неприємно, але, думаю, що вони зійдуться, – ділиться з подругою своїми міркуваннями Олена Глібівна. – Як спілкуватися з ним, якщо що? Не знаю. Бажання немає спілкуватися ніякого.
— Ірино Михайлівно, ось я в дружини запитував, а чому ви заміж не вийдете? Адже ви така жінка, могли б ощасливити будь-якого чоловіка і самі при цьому були б щасливі. — А я й так щаслива, – відповіла теща, – Знаєш, Денисе, є такий народний гумор: хороші чоловіки на дорозі не валяються, вони валяються на диванах. Тобто, хороші чоловіки мого віку, в сім’ях живуть, а ті, які нікому не потрібні, вони і мені не потрібні
Денис і Оксана були одружені перший рік і жили вони з тещею. Зять вважав, що теща, Ірина Михайлівна, класна тітка і з нею навіть не треба уживатися, настільки
— Усе племінник! – підняв він руки вгору і різко опустив, – Одружуємо тебе! Зісватали твою Ганну. А що ти хотів? Вона в дівках засиділася. Давно за двадцять буде… Батьки її від щастя просто на руках нас до столу понесли. Як пригощали… — Як засиділася? – не зрозумів Матвій, – Їй же сімнадцять… Я боявся, що нас не розпишуть у сільраді… Ганна моя…. А ви кого мені посватали
2005 рік. Село завмерло. Спекотний літній полудень розігнав усіх жителів по домівках. У прохолоді густої крони старої берези стоїть альтанка. На невеликому диванчику сплять трирічні двійнята Миколка та
— Можеш збирати свої бебехи та тули звідси, цей будинок ніколи тобі не належав – сказала я чоловікові
— Можеш збирати свої бебехи та тули звідси. Цей будинок ніколи тобі не належав – сказала я чоловікові. Почувши з вуст чоловіка фразу «дірка від бублика», Олена зрозуміла,
— Ну, іноді я беру ще сто грамів ковбаси. Прямо тут, біля магазину, з хлібом її та їм. Сто грамів. Найдешевшої
— Скажіть, бабусю, а що хочете купити? На бабу Павліну уважно дивилася дівчинка восьми років. — Навіщо тобі, дитинко? — Ми з татом вам купимо. — Що купите? –
Я не позбудуся дитини від Ігоря! Я люблю його! І так, я дитину теж уже люблю, розумієш? Вийду заміж, я маю право, дитина зʼявиться вже коли мені виповниться 17 років, а Ігорю взагалі через місяць 17! За довідкою ми розпишемося, дитина буде
— А що чоловік? – втомлено махає рукою Ольга, – Чоловік мовчить, спочатку готовий убити був цього Ігоря, а тепер просто мовчить. Як же, Настя завжди була його
— Надія… Ну, скажіть мені за те, куди я його візьму? Мину скоро дев’яносто років. Скільки днів у мене лишилося? Я його зараз візьму, а потім мене не стане, і його знову викинуть на вулицю
Василь пішов у крамницю за свіжою рибою — чоловікові дуже захотілося рибної юшки. Поправивши на голові капелюха, він вкотре подумав про Надію. До чого ж безмозка жінка та авантюристка
Ваш синочок не тільки мене нахабно й підло зрадив, так ще й інкубатором хоче зробити на халяву? Ні, шукайте іншу дурепу, яка з любові буде бігати по лікарях, потім зробить штучні маніпуляції, можливо, не один раз. Потім порветься до вух. І все це на голому ентузіазмі
— Про гроші, я, зрозуміло, сказала тільки жартома. Ось такий злий жарт вийшов, – розповідає Яна. – Зате тепер моє ім’я колишній і його матуся полощуть на кожному
Зарплата чоловіка мала бути тільки через день, якісь залишки її були, але в нього на картці. А на мою допомогу ми буквально за 3 дні до цих подій купили чоловікові нову зимову куртку. Разом, у моєму гаманці сиротливо моталася сума 819 гривень. І як на неї жити з дитиною, яка вже не немовля, якій потрібні каші, м’ясо, овочі, фрукти
— У тебе взагалі є хоч якась гордість, – почула я від коханки мого чоловіка, – Усе, пішов мужик від тебе, кинув, не хоче жити з тобою і
Потягнувши за блакитну стрічку, Люба розв’язала бант і відкрила коробку. Усередині лежав маленький, круглий торт, на якому блакитними літерами було написано: сестро, зустрінемося в грудні. Мама і вітчим переглянулися. Виглядали вони дивно, немов на дворі був Новий рік, і вони сховали подарунки під ялинкою, а Люба їх не помітила
Їх звали однаково. Люба не могла зрозуміти, навіщо батькові називати своїх дочок одним ім’ям. Мабуть, у його житті було занадто мало любові, такий ось каламбур. Іронічно було й

You cannot copy content of this page