Головна

Місяць: Листопад 2024

«Знаєте, матуся! Відчепіться ви від дитини! Вона абсолютно здорова і повністю вкладається в усі норми: і за зростом, і за вагою. І від вашого бажання рости не перестане. І вашого типу фігури у неї не буде ніколи.» Тільки тоді мама змирилася і махнула рукою. Ну хоч здорова. А зовнішність… Ну не всім же красунями бути! Хтось і кремезних дівчат любить. Напевно
Життєві історії 0
Уже з раннього віку стало зрозуміло, що Анюта «породою» пішла не в матір, худеньку пташку-невеличку, а в батька, справжнього українського козака. Висока, велика, широкоплеча, з круглим рум’яним обличчям
Коли Денис сказав дружині, що вони відправляються в Карпати, в окремий будиночок з басейном в горах, радості її не було меж: — Так хотілося спокою, щоб тільки ти і я! Як ти здогадався, що я саме туди хочу? — Ось великий секрет! Ти мені місяць тому всі вуха просвербіла, про те, як твоя подружка Алінка шикарно там відпочила. Два тижні пролетіли, як один день. Еля і Денис повернулися щасливі, з купою подарунків для рідних
Життєві історії 0
Денис вийшов із під’їзду, де жила його кохана дівчина – Еля. Взагалі повне її ім’я – Ельвіра, але вона його не любила і завжди представлялася як Еля. —
— Ти, що – не бачила? Я тобі довірила дочку, а ти навіть не потрудилася поцікавитися, що з нею відбувається, з якими людьми вона зустрічається, де проводить час? — Маріє, я тебе не розумію. По-моєму, ми домовлялися, що надаю Насті кімнату. Стежити, як і з ким вона проводить час, ти мене не просила. А навіть якби й попросила, я б не погодилася. Що сталося
Життєві історії 0
Ніна взяла телефон – три пропущені з одного й того самого незнайомого номера. «Треба буде – ще раз подзвонять», – подумала вона і не стала порушувати своє правило
— Побачу поруч Федьку Щербака – коси обірву, вдома замкну. Зрозуміло, що слухалися не всі, і Федька, часто приходячи додому під ранок, струшував із себе солому або сіно. Не раз доводилося йому вистрибувати з вікон – добре, що двоповерхових будинків у селі не було. А коли в якоїсь молодиці зʼявлялася дитина, сільські пліткарки обов’язково приходили в будинок – подивитися, чи не схоже маля на Федора. І, кажуть, випадки були
Життєві історії 0
Федір Петрович Щербак прийшов з роботи і на ґанку спіткнувся об велику валізу. Поруч із валізою стояла картонна коробка з-під телевізора, перев’язана білизняною мотузкою. Він смикнув за дверну
— Ну підемо, хоча б, парком прогуляємося, – говорив Дмитро, якому боляче було бачити матір такою, – Дивись, яка краса на вулиці! Золота осінь! — Не хочу! – відповідала Марина. — Мамо, ну так же не можна! Тата вже не повернути, потрібно вчитися жити далі! — Навіщо? Я вже пенсіонерка, досить із мене, нажилася
Життєві історії 0
Якби хтось років тридцять тому сказав Марині, що, вийшовши на пенсію, вона просто божеволітиме від туги, самотності й жалості до себе, вона б розсміялася в обличчя цій людині.
Коли Матвій сів вечеряти, Соня поставила перед ним тарілку зі смаженою картоплею і салатницю з маринованими огірками і помідорами з маминого городу. — Ти, пам’ятається, щось про ромштекс говорила? – запитав він у дружини. — Так ти ж грошей мені не перевів, а в мене не вистачило. Ось я і купила яйця, ковбасний сир, батон і кефір, – сказавши це, Соня налила собі в кухоль кефіру і сіла за стіл. — Соня, ти ж директор магазину, хіба ти не можеш собі зарплату взяти, яку хочеш, хоч сто тисяч? А ти приносиш додому стільки ж, скільки і я
Життєві історії 0
Соня і Матвій одружилися півтора року тому. У Матвія була своя однокімнатна квартира. Не нова, але в гарному місці. У Соні була трикімнатна, але за неї ще чотири
Двері відчинилися, увійшов Олексій — перший хлопець на селі. За ним «бігали» всі незаміжні дівчата села, та й заміжні поглядали схвально. Справді з’явився у середині зими у курсантській формі
Життєві історії 0
У маленькій кімнаті вчительського гуртожитку за столиком, вкритим важкою скатертиною з бахромою, сиділа молода вчителька — Ніна Олександрівна. Було їй лише двадцять чотири роки. Вона була дуже вродлива.
Ірина Василівна виходила тільки за потребою. А одного разу і зовсім пропала. Пішла і не повернулася. Алевтина з Валентиною ходили, шукали її кілька днів поспіль. Але марно. Пропала стара, немов і не було
Життєві історії 0
В одній із кімнат величезної комуналки жили дві гримзи. Вони були рідними сестрами, і якби не суттєва різниця у віці, то можна було навіть подумати, що вони близнючки.
— Ваш стіл. Я, звісно, розумію, що ви збираєте гроші, але у вас дуже бідненький стіл, його навіть не можна назвати святковим, – напівшепотом промовила Ганна Павлівна. – Ну що це таке? Юля взагалі не могла постаратися? Кілька салатиків, три нарізки, котлети, картопля, пельмені. Не пам’ятаю, щоб ти раніше був таким, яким став після одруження. — Звичайно, до того дня я віддавав більшу частину своєї зарплати тобі, – усміхнувся у відповідь Костянтин
Життєві історії 0
— Синку, я тут хотіла дещо запитати: у вас виникли фінансові проблеми? – нервово смикаючи в руках конверт із грошима, запитала в Костянтина Ганна Павлівна. Сьогодні в неї
— Ти продала мої речі? — Ні, якби продала, зателефонувала б, – незворушно відповіла Олена. — Мамо, ти чого?! – сплеснула руками Ярослава. – Ти ж продала речі тітки Віталіни і на них купила мені телефон! Забула чи що зовсім? – діловито додала дівчинка
Життєві історії 0
— Сьогодні нічого немає? – запитала Олена, вийшовши з машини і не привітавшись із сестрою. — Ні, – знизала у відповідь плечима Віталіна. – Не кожного ж дня

You cannot copy content of this page