— Дмитро, я хочу розлучитися. Дмитро навіть закашлявся, він не чекав такого повороту. Ще вчора все було добре, вони навіть не посварилися… ну майже не посварилися
— Як мені все набридло! — Світлана кинула сумочку на диван. Дмитро навіть не відреагував на поведінку дружини. Він звик, що вона іноді дратується. Та й її проблеми
У цьому будинку тепер була господинею Тамара, звичайно, за законом, це був і Світлани будинок. Але за фактом вона вже не може запросто туди приїхати і не відчувати дискомфорту
Світлана завжди була дуже розвиненою і жвавою дитиною, цікавилася всім навколо. Її обличчя світилося особливою красою. Мати розвивала в ній здібності до малювання, музики та поезії. Вони разом
Зараз згадує і розуміє, ну, точно – ще той телепень. Хто потягнув, за тим і пішов. А тоді Ліза думала, що нарешті домоглася свого. Сергій гуляв із нею вечорами, разом ходили на дискотеку. Потім Ліза його в гості запросила. Мама цей крок схвалила і нагадала давню жіночу мудрість: «Шлях до серця чоловіка лежить через шлунок»
— Матір, а чого це в нас давно ніякого тортика не було? Ліза здригнулася від цього «матір». Чоловік уже років п’ять її так називав. Раніше вона якось уваги
Часто згадувала Таня, як мати лаяла її, тягала за волосся та лаялася з приводу й без, мовляв – ух вся в татка! Така ж нікчемна ростеш, ні вкрасти, ні підстрахувати! І ні шкіри в тебе, ні пики! Ніяк не могла зрозуміти Тетяна, чому мати її так не любить. Хіба винна Таня, що так сильно схожа вона на свого батька? Хіба винна вона, що пішов тоді батько, не витримав паскудний характер своєї дружини? І в тому, що мати колись давно з усіх залицяльників вибрала цього непоказного чоловіка, її батька, теж не винна Таня
— Та-а-ак, біжить час швидко. Начебто тільки поховали Віру Дмитрівну, а вже 9 днів. Охо-хо, гріхи наші тяжкі. — І не кажи, Марійко. А я завжди кажу, що
Ніночка, у своїй особистій тільки їй зримій реальності, незмінно ставала багатодітною матір’ю, поверталася у своє далеке минуле, вирішуючи тамтешні проблеми. — У Борьки чобіт немає. До школи в моїх валянках пішов. Де б чоботи йому взяти? І хлопчаки правнуки несли їй чоботи. —Тримай, Ніночко. Це для Борьки твого… Ніночка чоботи брала, підсліпувато роздивлялася. — Бориса мого чи що? – уточнювала. І діти підтверджували. І Ніна заспокоювалася до певного часу
Бабі Ніні на Покрову сон наснився. Прокинулася, коли в хаті ще всі спали, прошаркала на кухню й почала млинці пекти. Борошно просипала, нахилилася зібрати і раптом побачила під
Уже ввечері на третій день вона сиділа на табуреті на своїй лоджії і дивилася, як мокнуть її квіти. Раптом їй почувся дзвінок у двері. «Хто б це міг бути?» – подумала вона і поспішила до дверей. Яке ж було її здивування, коли на порозі вона побачила Олега, з великим букетом квітів і з коробками. За ним увійшли і Таня з Марійкою, і бабусею Вірою. — З іменинами! Вітаємо! – закричали вони і почали обіймати Ірину Іванівну. — З якими? Невже сьогодні мої іменини? – здивувалася Ірина Іванівна. — Звичайно. Щоправда, їх відзначають мало не двадцять разів на рік. Дуже популярне ім’я, виявляється
Олег і Тетяна переїхали в нову квартиру після того, як зʼявилася на світ їхня донька Марійка. Молода пара раділа власному житлу – невеликій двокімнатній квартирі, придбанню, на яке
— У моєму віці? – обурювалася свекруха. — Я молода зовсім! Нема чого з мене бабку робити!
Ліда все чекала, що син повернеться, материнське серце відчувало, що він живий. Невістка жила так, ніби чоловіка в неї вже немає — продала його фотоапарат, лижі і навіть
— Коля, бери інструмент! — Мамо… — Не мамкай! Баба Клава вже готова слухати. І Микола зі зітханням розчохляв акордеон. А потім і сам запалювався, розучуючи нові композиції, виконуючи все з душею і бажанням. А ще більше йому імпонувало те, як бабуся Клава зачаровано слухає його гру на акордеоні. Так і жили – ділили побут, коротали вечори
Вона довго стояла біля хвіртки, сховавши зморшкуваті руки під куфайку, дивилася на вікна зеленого дощатого флігеля – прибудови за кущами вишняка. Так довго, що почали підкошуватися коліна. У
Чоловік їй одразу сказав, що вже раз дітей стільки у нас, значить, за ними догляд потрібен, нема чого малюків у садок тягати, сиди, мовляв, дружина вдома, наводь затишок, а мамонтів я добувати буду. І добував адже. Не зовсім, звісно, мамонтів, але грошики на м’ясо щомісяця видавав справно. Не шикували, але жили цілком гідно. І нехай по закордонах не їздили, по морях не каталися, та й кому вони потрібні, моря та океани ці? Ситі, одягнені-взуті, дах над головою є, і то добре
Ірина завжди пишалася своїм статусом заміжньої пані. Мало того, що заміжня, так ще й багатодітна. Ну і що, що молода, а дітей уже троє. Зате, як казала її
Бабуся тоді одразу Олені сказала, мовляв подобається, не подобається, терпи. Жити нам тепер удвох, тож домовляємося одразу, що в усьому одне одному допомагаємо, бо більше допомоги нам із тобою чекати нізвідки. Розбіглися мовляв батьки твої. Нам бігти нікуди, ніхто нас ніде не чекає, а тому будемо ми з тобою жити, де жили
— Ну подруго, і налякала ж ти нас усіх! Що це ти надумала, Олено? Чого терпіла стільки часу? А якби не встигли тебе довезти? Олена, яка була ще

You cannot copy content of this page