Він зателефонував за десять років. Номер здався їй знайомим, і Алла взяла слухавку.
Мало, забула чийсь номер перенести, коли купила новий телефон. Справді, забула. Колишнього чоловіка, який зрадив їй із найкращою подругою.
— Привіт. Це Борис, — про всяк випадок уточнив він, хоч від його «привіт» серце вже впхнуло в п’яти — навіть через стільки років від його оксамитового голосу приємно нуло в грудях.
Алла не відповіла.
— Ти чуєш мене?
— Чую.
Що означає цей дзвінок, вона не знала. Ні з Борисом, ні з Ларисою вона після розлучення не бачилася. Поїхала з міста, перестала взагалі спілкуватися з кимось із минулого життя, вирішивши почати все наново.
Наново не виходило. Гірка образа на чоловіка і на подругу палила в прямому і переносному сенсі. Через нерви розвинулася печія, сльози виривалися з будь-якого, навіть більш-менш, приводу.
За ці десять років вона двічі намагалася побудувати стосунки. Вперше чоловік усе тягнув з тим, щоб з’їхатися, після чого запропонував розлучитися, пояснюючи це тим, що Алла така замкнута і відсторонена, що він так і не зміг розтопити її льоду, вкрите кіркою серце (він знав про зраду чоловіка та зраду подруги).
Другого вигнала сама за гулянки і родичів, які постійно гостювали у них. Єдине, де в неї більш-менш щось виходило — це робота.
З вчителя математики Алла перекваліфікувалася на рієлтора, і робота їй не лише подобалася, а й результати тішили — грошима, рекомендаціями від клієнтів та заздрістю колег. Відома вона була своєю принциповістю, не бралася за угоди, де були замішані якісь незрозумілий схеми.
Натомість брала будь-які інші, навіть найскладніші випадки. Ось, наприклад, нещодавно до неї звернулися з проханням продати квартиру з шикарним ремонтом і сусідкою-кошатницею, з якою нічого не могли зробити.
Варто було домогтися, щоб вона позбавилася частини тварин і відмила квартиру, як буквально через деякий час все починалося знову. Алла знала, що для того, щоб продати її, доведеться обдурити когось, але нічого страшного в цьому не бачила.
— Як справи? — Запитав Борис.
Вона хотіла відповісти:
— Ти зараз серйозно? Нічого розумнішого не придумаєш??
Але натомість вирвалося:
— Нормально.
— Вибач, що дзвоню тобі так … Просто, більше нікому. Дідуся не стало.
Дідусь виховав Бориса і був йому замість батька. І хоч би як Алла відчувала образу всі ці роки, відмовити йому зараз у підтримці було б жорстоко. І чим там займається Лариса?
Вони проговорили з годину. Незабаром Борис зізнався, що з Ларисою розлучився через рік після того, як усе сталося. Що давно хотів подзвонити, але все якось не наважувався.
І перша, і друга новина гріли душу. Але дороги назад не було, і Алла дала йому це зрозуміти, збрехаючи, що щаслива у стосунках.
Але все одно після розмови довго не могла заспокоїтись. Мабуть, доля вирішила, що цього дзвінка з минулого їй мало, бо через тиждень до офісу прийшла сильно надушена, одягнена у хутра жінка, яку Алла впізнала з першого погляду.
— Треба ж, а я думала — тезка твоя! — Усміхаючись, повідомила їй Лариса. — Вирішила, це принесе мені успіх. А тепер бачу, що реально принесе! Як я рада тебе бачити, Алло!
Від цих слів у Алли не знайшлося думок, що їй відповісти, хоча вона багато разів репетирувала, що скаже подрузі, якщо доля ще раз зведе їх. Вона знала, що повинна прийти клієнтка від знайомої, але навіть імені не запитала: знайома була перевірена, будь-кого до неї не пошле.
— А я квартиру прийшла купувати! Уявляєш, тітка спадщину залишила, та й я сама, звичайно, в останні роки працювала багато, так що придбаю власне житло.
Помітивши, нарешті, що Алла мовчить, вона спитала:
— Ти чого, все ще ображається, чи що?
— Тобі краще знайти іншого рієлтора.
— Та ти що, котик? Ну не вартий Борис наших сліз! Я пішла від нього майже одразу.
Думала, пристойний чоловік із гарною зарплатою та квартирою, а він її у діда свого забрав. Ну в того, що виховав його. І що?
Я йому кажу:
— У будинок для людей похилого віку здати, самим пожити треба, а він уперся рогами і ні в яку! А, ну у діда удар трапився, у нього одна нога відмовила. Коротше, я пішла від нього, а ти дякую мені повинна сказати: знаю я тебе, тягла б на собі цього діда досі!
Можна було сказати, що цей дід помер тиждень тому, — Алла вже передчувала здивоване витягнуте обличчя суперниці. Але їй на думку спала інша ідея.
— А то й справді! Гаразд, сідай — знайдемо ми тобі квартиру.
Зрозуміло, що задумала Алла — продати Ларисі ту саму злощасну квартиру з кішками.
Все пішло, як по маслу: недалека Лариса вірила їй на слово, оглянувши квартиру і почувши суму, радісно погодилася. Відзначила і запах парфумів, якими господарі намагалися приховати котячий дух, що стояв у під’їзді, і Алла сказала, що це від минулої клієнтки, яка теж націлилася на цю квартиру.
Лариса, яка не виносила, якщо хтось намагався її обійти, готова була відразу оформляти угоду. Поговорити із сусідами вона не здогадалася, власники квартири переглядалися та не вірили своєму щастю.
Алла мала відчувати радість. Але не відчувала. На душі було погано, хотілося якнайшвидше все завершити і ніколи більше не бачити Ларису.
Борис дзвонив ще двічі. Він навіть запропонував зустрітися — слова Алли про те, що вона у відносинах, на нього не вплинули, але це говорило лише про те, що нічого такого він не мав на увазі, просто потребував підтримки в цей складний для нього час. Алла відмовлялася від зустрічі, хоч дуже хотілося погодитися.
Напередодні угоди вирішила поїхати до Марини. Вони познайомилися відразу, як Алла приїхала до Києва.
Вона винаймала в неї кімнату. За рік з’їхала, а дружити вони не перестали.
Доля Марини була непростою, першого чоловіка вона поховала, залишившись з двома дітьми, другий зник безвісти в горах, і вона не могла отримати ні виплати на їхню спільну дитину, ні будь-якої іншої підтримки.
Жила бідно, здавати кімнату тепер не могла із трьома дітьми, двоє з яких уже підлітки, писала дипломні роботи ночами, вдень працювала в садку.
— Дивися, яку куртку Іллі купила, — з порога повідомила щаслива Марина, демонструючи синю курточку з бирками.
— Його в садку дражнили, що в рожевій куртці ходить, що за діти! Ось, нехай роти закриють, у нього тепер наймодніша куртка!
Куртка і справді була шикарна, Алла могла б сказати, що не варто було витрачати стільки грошей, можна й звичайну було купити, але подруга так раділа. Вона навіть змусила Іллюшу приміряти і покрутитись.
— Красунчик! — похвалила Алла.
За чаєм вона розповіла про те, що її турбує: про чоловіка, якого дуже шкода і хочеться зустрітися, але вона боїться, що він розцінить це як її крок до зближення, про зрадницю Ларису, яка завтра оформляє угоду, не знаючи про те, який сюрприз на неї потім чекає.
— Без пляшки не розберемося, — підсумувала Марина.
Вони пішли до магазину. Зранку йшов мокрий сніг, і Алла, що приїхала машиною, промочила ноги в замшевих черевиках. Не слухаючи заперечення подруги, вона сама сплатила кошик, в який встигла накидати і потрібні в господарстві сир із куркою, і смачні гостинці на дітей.
Біля виходу з супермаркету вони натрапили на жінку, яка стояла з чорнявим хлопчиськом і просила грошей на хліб. Алла завжди проходила повз таких, але Марина, добра душа, вивернула кишені і віддала все, а хлопчику ще й кіндер вручила, який Алла купила для Іллюші.
— Що ж у вас дитина роздягнена, — з осудом запитала Алла, бажаючи вказати подрузі, що ніяка це не добра жінка, яка потрапила в складну ситуацію, а безладна мати.
— Речі у нас згоріли, — пояснила жінка. — На вихідних обіцяють привезти, світ не без добрих людей, але поки що нічого немає.
Вона дивилася на Марину з надією, знала, що такі жалісливі легко ведуться. Так і вийшло. Марина побігла за курткою, і ні б віддати стару рожеву, притягла нову, якою годину тому так хвалилася.
Даремно Алла намагалася її переконати. якщо Марина щось вирішила, то це вже все.
— Яка ти все ж таки наївна, — тільки і сказала Алла. — Ну, дурить вона!
— Краще нехай мене обдурять, ніж я виявлюся байдужою до чужого горя.
Ця відповідь характеризувала Марину як ніякі інші, і Алла зворушилася. Відразу зайшла на сайт і замовила ще одну таку ж курточку, хоча подруга заперечувала.
— Я тобі віддам, — пообіцяла вона. — Ось прийде того тижня зарплата, і віддам.
Про чоловіка Марина сказала, що не треба зустрічатися. Це й справді буде крок до зближення, і не тільки для нього, а й для самої Алли.
— Ти ж досі його кохаєш, — сказала Марина. — І не намагайся відмовлятися.
А ось про квартиру сказала суворо:
— Так не можна. Це підло.
— Вона теж вчинила зі мною підло.
— Це не означає, що ти повинна вчинити так само.
Алла так не думала. І пішла від подруги з тяжким серцем.
На угоду вона їхала роздратована: всю ніч не спала, печія замучила, слова Марини не давали їй спокою. Власники квартири обіцяли добре їй віддячити, і це тільки підливало олії у вогонь. Зіткнувшись із радісною Ларисою біля ліфта, вона відповіла:
— Не треба купувати цю квартиру. Вище живе кошатниця, зараз начебто домоглися, що вона частину кішок роздала, але надовго її не вистачить. Я хотіла помститися тобі, але ти того не варта.
Ось тепер обличчя Лариси справді здивовано витягнулося.
— Не хвилюйтеся, я знайду вам покупця, — заспокоїла власників квартири Алла. — Тільки чесним шляхом, не нікого обманюватимемо.
Вона не сумнівалася, що все вирішить. Щось придумає. Знайде ще одну кошатницю.
Повернувшись додому, вона подзвонила Борису і сказала:
— Я згодна зустрітися. Але май на увазі, що я тебе ще не вибачила. І що не забула нічого. Якщо ти знову зробиш мені боляче.
— Не зроблю, — перебив її Борис. — Мені давно треба було зателефонувати. Я так скучив…
