Головна

Місяць: Листопад 2024

Син майже не з’являвся вдома через велику кількість роботи та відрядження, невістка зовсім не розмовляла з Ганною Костянтинівною, а онуки любили пожартувати над бабусею та її роками: — Дивися, як у неї руки тремтять!
Життєві історії 0
Багато часу Ганна Костянтинівна проводила у своєму будиночку у невеликому селі. Будинок був уже старий — ґанок покосився, в деяких місцях на даху були дірки і фарба вже
Бабуся Віра подарувала невістці всі свої скарби. Скарбів було два — тоненька золота каблучка з червоним каменем і велика брошка з різнокольоровими скельцями, яку вона жодного разу не вдягала
Життєві історії 0
Бабуся Віра була невіруючою. Але найбільше на світі вона боялася двох речей — що Бог поспішить прибрати її до себе і зненацька застане в якомусь непотрібному вигляді, або
Таїсія Павлівна поспішала широкою сільською вулицею, притискаючи до груди пакет зі свіжими булочками. — Тепер на тиждень вистачить,— думала вона,— вдало я до Гаврилівни зайшла. Встигли до крамниці
Життєві історії 0
Таїсія Павлівна поспішала широкою сільською вулицею, притискаючи до груди пакет зі свіжими булочками. — Тепер на тиждень вистачить,— думала вона,— вдало я до Гаврилівни зайшла. Встигли до крамниці.
Бабуся, маленька, худа, в пошарпаному пальті, вона сиділа там у будь-яку погоду. У дощ, спекотний літній день і морозний вечір. Сиділа тихо, не підводячи голови, а поряд з нею, на асфальті, була розстелена невелика ватяна ковдра, з речами, що на ній лежали
Життєві історії 0
Повільно йшов я від бабусі, знаючи, що більше її не побачу. На вулиці Весняній часто зустрічалася мені бабуся та її собака. Вони сиділи в невеликому закутку між аптекою та
— Доброго дня, Віталіку, — прошепотіла одна з незнайомих жінок. — Ти зараз поїдеш із нами. Ми дізналися, що тебе ображає мама. Поживеш поки що в дитячому будинку
Життєві історії 0
Забрали підлітка в інтернат прямо з уроку. Віталік йшов багатолюдною вулицею штовхаючи ногою середнього розміру камінчики. Він уявляв себе футболістом, який забив фінальний гол і поглядав на перехожих,
— Ох, Оленко, самі ми залишилися, та ще й із дитиною на шиї! – Любив голосити свекор, влаштувавшись за кухонним столом і спостерігаючи, як Олена готує вечерю. – А що, у нас сьогодні знову макарони? В Олени горіло все з середини від такого співчуття, але вона намагалася тримати себе в руках. — Та знову, – відповідала вона. – Тому що грошей у нас немає, а макарони поки що є! — Ну, значить, будемо виживати, – сумно констатував Андрій Петрович. – Макарони з маслом – цілком собі їжа. — Масла теж немає, – повідомляла Олена, спостерігаючи за реакцією свекра
Життєві історії 0
— Шикуєш, Оленко?! Батон можна було дешевше взяти, курка теж на знижці буває… Та й простроченням гребувати не варто, у нашому-то становищі! – Свекор закінчив вивчення чека і,
— Ви що, пропонуєте мені здати його в будинок для літніх людей? – накинулася вона на лікаря. — Ви зрозумійте, у спеціалізованому закладі йому буде краще! Я не наполягаю, просто кажу вам про те, які є шляхи надалі. Юля не збиралася нікуди здавати батька. Це він заплітав їй перед школою кіски і варив кашу, він вчив її розв’язувати рівняння і вчив із нею вірші. Він, червоніючи і ховаючи очі, пояснював їй про жіночі дні та прокладки
Життєві історії 0
Звичайно, можна було й раніше помітити. Потім Юля багато разів ставила собі запитання: чи можна було щось змінити, якби вона почала раніше бити на сполох? Розумом розуміла, що
— А коли йому? Спозаранку поїхав, затемна приїхав. Та й що з нього взяти? Він на роботі, а на Нюрці все господарство і діти. Тим паче не свої діти. Так і нема рідних в неї… От же вхопилася за Василя-вдівця, думала своїх Бог дасть, а воно он як вийшло. Ганна з молодих років була дівкою справною, і в роки лихоліття працювала нарівні з чоловіками, яких у селі, залишилося зовсім не багато
Життєві історії 0
— Що? Знову Нюрка своїх ганяє? — Та які вони «свої»? Ясна річ – чужі, на дітей пішла дівка. Он, чуєш, голосить на все село. З хати, що
— Та мені кого приведе, з тією і нехай живе! Тільки нехай з однією одружується, а то ж тут виходить, дві наречені… — Ну, це розібратися треба, – буркнув Петро, теж задумавшись. Не хотілося йому перед Михайлом упасти в бруд обличчям, тож сподівався, що новина Раїси, як порожнє відро, і Іван з її Світланою не зустрічається
Життєві історії 0
— От як на мене, так я не проти поріднитися. Та ми й так, вважай, рідня… скільки я тебе знаю, Петре? Та все життя знаю. — Ну-ууу, не
— Ти знаєш, що батьки Ігорю 200 тисяч видали на кухонний гарнітур? – шуміла Алла. – Катька вибрала найдорожчий і хвалиться ще! А ми сидимо зі старими меблями. Іди й кажи їм! Давай! Дівчина практично силоміць виштовхувала чоловіка з дому. І вже за місяць із задоволеним виглядом вирушала в меблевий магазин, щоб оновити меблі в усій квартирі
Життєві історії 0
Алла склала руки на грудях, насупилася і всім своїм виглядом демонструвала серйозність намірів. Дмитро спробував було віджартуватися, але вона його обірвала на півслові: — Я що – жартую,

You cannot copy content of this page