Євгену Миколайовичу зрадила дружина!
Так-так, ви не недочули. Після двадцяти п’яти років законного шлюбу, саме в ніч їхнього срібного весілля. Прямо там, у дорогому ресторані, за щедро накритим столом, на очах у всієї поважної публіки.
Нахабно, безжально, не маючи ні крихти сорому — просто взяла й розтоптала їхнє сімейне щастя!
Принаймні, саме таку версію подій Євген Миколайович тепер зі сльозою в голосі розказує кожному, хто готовий налити йому чарку та вислухати про тяжку чоловічу долю.
А на те свято ж скликали всіх: і рідню, і кумів, і сусідів із колегами. Хотілося ж показати, чого сім’я досягла. А пишатися було чим: робота в Євгена завжди була грошовита, дім на два поверхи вигнав, туї у дворі рівненько в рядок висадив, ще й сина виростив.
Ну, як виростив… Звісно, всю цю важку щоденну роботу робила Віка. Але ж він теж уважав, що осторонь не стояв!
Коли дружина чекала на дитину, він її під рученьку на прогулянки водив, свіжі яблучка купував, а як настав час — особисто до лікарні відвіз.
А потім пішов із друзями обмивати спадкоємця. Гуляли так щиро й гучно, що коли треба було забирати Віку додому, молодий батько просто забув приїхати. Спав, бо ж сильно перебрав на радощах.
Віка йому того вчинку так і не пробачила. Не раз потім згадувала, як стояла біля вікна в палаті, дивилася, як до інших дівчат чоловіки з квітами біжать, і плакала від гіркої образи.
Євген у глибині душі розумів, що тоді, мабуть, повівся не дуже гарно. Але ж хлопці так за нього раділи!
Якось вилетіло з голови, що дитинка з’явилася не з повітря, а той день, що змінив усе, дався дружині зовсім не легко. Тоді йому було трохи соромно, та що ж уже попишеш — час назад не відмотаєш.
А Віка після того навідріз відмовилася розширювати сім’ю. Як Євген не просив — як відрізала.
Син ріс на диво швидко. Здається, Євген лише двічі встиг його з садочка забрати, а вже, дивись, і школа. На випускний вечір батько прийшов при повному параді: світлий костюм, краватка, шкіряні туфлі аж горять, проділ рівнесенький, у руках — розкішний букет.
Вчителька аж розчулилася. Ледь не плакала, що нарешті, через десять років, на власні очі побачила того, хто сотворив гордість школи — круглого відмінника.
Отак швидко й життя промайнуло.
Син університет закінчив, на роботу влаштувався — зліз із батьківської шиї. Ще й на срібне весілля прийшов із нареченою, щоб познайомити з тією, з ким планував жити довго й щасливо. Так само як і його батьки!
А гості на ювілеї їли, пили, танцювали, а потім знову їли й пили. Євген Миколайович на радощах розслабився. Річ у тім, що останній рік він тримався і до чарки взагалі не торкався.
Вони з Вікою тоді через якусь дрібницю ледь не розлучилися, ледве-ледве порозумілися, і це свято мало стати початком їхнього нового, світлого етапу. Але, як та суха губка, відчувши вологу, чоловік дорвався до свята на повну.
Танцював він завзято. Хапав молодих сусідок і колег за всі видатні місця, ще й ліз до кожної цілуватися. Жінки спершу делікатно відбивалися, їхні чоловіки хмурніли й просили ювіляра поводитися пристойно. Але куди там!
Голос розуму остаточно потонув у міцному напої.
Зрештою, десь о десятій вечора, сусід Андрій не витримав. Дружина в нього жінка вразлива, і коли Євген відверто притис її до себе, вона заверещала, як сирена.
Андрій недовго думаючи, зацідив винуватцю торжества кулаком прямо в ніс. Євген Миколайович полетів своїм поважним тілом просто на стіл, збираючи піджаком салати, м’ясну нарізку і фрукти.
Вийшло дуже негарно. Їжа перемішалася, закушувати стало нічим, і гості якось одразу засумували.
Віка ладна була крізь землю провалитися від сорому. Син зблід від люті. Рідня по чоловіковій лінії кинулася сваритися з Вічиною ріднею, намагаючись хоч якось виправдати голову сімейства.
А самому Євгену було байдуже. Він тихо з’їхав зі столу на підлогу і солодко захропів.
Прокинувся він від сирої прохолоди. Не одразу й збагнув, що лежить на землі, у розірваному костюмі та без одного черевика. Вогкий осінній туман трохи прочистив голову.
Виявилося, що задвірки ресторану біля сміттєвих баків — не найкраще місце для сну. Довелося шкутильгати додому пішки. Всю дорогу він кляв дружину, яка так підступно кинула його напризволяще.
У його сп’янілій голові вже чітко намалювалася картина: безсовісна Віка залишила його помирати біля смітника, а сама зараз перекидається в їхньому подружньому ліжку з якимось молодим гостем!
Грошей на таксі не було, телефон десь загубився, тож три кілометри він чвалав на своїх двох, накручуючи себе все більше.
— Ну нічого, зараз я цю непутящу жінку на гарячому зловлю!
Скреготів зубами Євген Миколайович, підходячи до двору.
— Вилетять в мене обоє на вулицю!
Але вдома панувала тиша. Постіль була акуратно заправлена.
— Встигли втекти, голубчики!
Пробурмотів він і впав на ліжко, не маючи сил шукати правди.
Прокинувся з важкою головою, але зі святою впевненістю: Віка зараз метушиться на кухні, готує гарячий борщик, щоб спокутувати свою провину перед скривдженим чоловіком.
Та на кухні його зустріла ідеальна чистота й дзвінка порожнеча. Дружина зникла. Разом із нею безслідно розчинилися затишок, гарячі обіди та вечері.
З їстівного в холодильнику знайшовся лише обвітрений шматок сиру та залишки ковбаси.
Трохи втамувавши голод, він помітив ще одну деталь: біля дверей не вистачало однієї дорожньої валізи.
Вони ж мали куплені путівки до моря! За планом Віки, вони повинні були поїхати прямо з ресторану, як молодята. Але Віка явно зірвалася з ланцюга пристойності й поїхала відпочивати сама.
Додзвонитися до неї вдалося лише ближче до вечора. Вирішивши одразу йти в напад, чоловік скипів праведним гнівом.
— Ти де тягаєшся, жінко непутяща?!
— Як це де?
Щиро здивувалася Віка.
— Я в готелі. Вечеряю. Морський бриз волосся розвіває…
— Без мене?! Заміжня жінка, сама, десь на курорті?! Ти що, вирішила за мої гроші там гуляти?!
— Чого це за твої?
Голос дружини став рівним і металевим.
— Я все життя працювала, тож свої гроші витрачатиму так, як сама захочу!
— Ану вмикай відео!
Не вгамовувався чоловік.
— Я вимагаю показати, з ким ти там!
— Пішов ти до дідька, Женю.
Слухавка заніміла. Більше він до неї не додзвонився. Зате в соцмережах Віка виставила фотографію, де їй, усміхненій і щасливій, симпатичний чорнявий офіціант подає яскравий коктейль.
Такого приниження справжній чоловік Євген стерпіти не зміг — і пішов у глибокий, затяжний запій.
Через пів року їх розлучили. Віка подала на поділ майна. І тут виявилося, що вона дбайливо зберегла всі чеки та квитанції, які підтверджували: будинок зводили виключно за гроші її матері.
Тож після судів Євгену дісталася сума, якої ледь вистачило на занедбану квартирку на самісінькій околиці міста.
З роботи його теж «попросили». Сказали, через алкоголь, але він-то точно знав: це все підступи колишньої дружини або того дурного сусіда Андрія!
Життя стрімко покотилося під укіс. Син перестав дзвонити і навіть на весілля не покликав. Рідна сестра зачинила двері перед самим носом, а брат узагалі спустив зі сходів.
А він же до них із такою відкритою душею йшов! Просив зовсім небагато — якихось п’ятсот, ну хай тисячу гривень до зарплати… А вони!
І все це через кого? Через безсовісну дружину, якій на старість літ захотілося свободи!
— Ніколи не пробачу!
Кричить Євген, вдаряючи кулаком по столу, і важко хилиться над тарілкою, яка тепер слугує попільничкою.
— І правильно, Миколайовичу, таке прощати не можна!
Підтакує йому Толик.
Толик прибився до нього тижнів зо два тому. Спить на підлозі, постеливши під себе стару куртку. У квартирі тепло, на голову не капає, тож Толькові зовсім не вигідно, щоб дружина раптом повернулася.
Бо тоді доведеться знову йти мерзнути на вулицю. Тому він щовечора старанно підливає у склянку і зміцнює віру господаря в те, що Віка — жінка, абсолютно недостойна прощення.
***
Отак послухаєш часом чужу життєву історію — і щиро дивуєшся, як майстерно люди вміють перекладати провину з хворої голови на здорову. Жіноче терпіння, як бачимо, хоч і велике, але навіть воно колись вичерпується, залишаючи після себе лише бездоганно чисту кухню та зібрану валізу. Цікаво, а скільки ще таких «невизнаних геніїв» просто зараз нарікають на несправедливий світ, міцно тримаючись за чарку в компанії випадкових друзів?
