А тепер діти стали старшими, молодший уже пішов у дитячий садок, тоді я зрозуміла, що також хочу жити, як усі, хочу працювати, хочу займатися чимось ще, крім сім’ї, для себе

Розповісти тут свою історію мене наштовхнула дівчина, яка написала, що ненавидить свою дитину, бо вона собі більше не належить після того, як стала мамою. Скажу відразу, я дуже люблю своїх дітей, але ненавиджу чоловіка, адже діток ми хотіли разом, а виношувала я сама.

А він у цей час навчався, працював, гуляв, а що в цей час я робила? Я няньчилась з дітьми, все це терпіла, тому що була в залежному становищі від нього, пропустила через сім’ю всі свої шанси з гарною роботою та навчанням, я в цей час зберігала домівку.

А тепер діти стали старшими, молодший уже пішов у дитячий садок. І тоді я зрозуміла, що також хочу жити, як усі, хочу працювати, хочу займатися чимось ще, крім сім’ї, для себе.

Я пішла на танці, і записала діток у різні гуртки, у мене з’явилися нові друзі (уточню, що ми переїхали кілька років тому в чуже місто, і бувало так, що не було з ким поговорити, крім продавців у магазині і, звісно, чоловіка).

Ось тут він раптом схаменувся, задерзався, помітив нас, раптом став надто послужливим і милим, хіба що не в рот мені став дивитися, але пізно схаменувся, мені вже давно набридло його вдавання.

Так і хочеться спитати, де ти був, коли я ходила з животом? Або коли з’явилося маля? Він, звичайно, приходив додому після роботи, їв, спав, був суто символічно в будинку, але допомоги від нього не було, навіть моральної.

А тепер раптом мені від нього така увага. Я не знаю, що робити далі? Не знаю, як сказати йому, що я його більше не кохаю, не хочу бути разом із ним.