— Чоловікові такого взагалі не зрозуміти, у нього з власною мамою відмінні стосунки, – розповідає Ілона, – чесно кажучи, я цьому прямо заздрю. Але у мене зі свекрухою теж стосунки добрі. А ось із мамою не зростається.
Ілоні 33 роки, вона 8 років одружена, у сім’ї росте 5-річна донька і зараз жінка перебуває на 6-му місяці вже другою дитиною, як кажуть лікарі, у подружжя буде хлопчик. Все в житті складається, є спільне просторе житло, яке подружжя купило. Борги сплачується спокійно, оскільки обидва здають свої спадкові квартири.
— Можна було б жити в одній із них, звичайно перші роки, – каже Ілона, – але цю думку я відмінила. Справа в тому, що обидві наші з чоловіком однокімнатні квартири розташовані в тому районі, де живе моя мама. Ми пожили у квартирі чоловіка рік і переїхали, сил не було жити. Мама приходила мало не щодня і виносила мозок.
Виносила мозок мати, як висловлюється Ілона, не зятю, а своїй дочці. Вперше Ілона була в положенні майже одразу після того, як вони розписалися. Подружжя звістці зраділо, стали готуватися до появи первістка.
— Свекруха, коли дізналася, розплакалася від радості, через день з’явилася до нас з купою симпатичних дитячих дрібничок, пояснила, що не змогла втриматися, таке миле, – каже Ілона, – а ось моя мама зустріла новину про моє положення не дуже радісно.
— Навіщо вам це? – мама гидливо скривилася, – не пожили ще для себе, і що збираєтесь в однокімнатній халупі з дитиною жити? Прямо бігом постаралися зробити дитину.
Ілону тоді такі “вітання” сильно вибили з колії, вона явно чекала на інше. Ну, припустимо, можна не кидатися допомагати з онуком, можна взагалі залишитися байдужою до того, що в тебе дочка чекає на дитину, є жінки, які не відчувають потреби бути ніжними бабусями, але те, що творила мама, в розуміння Ілони не вкладається.
— У мене був токсикоз моторошний, – каже жінка, – ну і звичайно, я сильно схудла, схудла, але я чітко розуміла, що це тимчасово, а мама ходила щодня і методично мотала нерви.
— Подивися, на кого ти схожа стала? Ну і? Чи коштувало воно цього? Їсти не можеш, худа, скоро й чоловік тебе таку кине чи заведе коханку!
— І так день за днем, якось, – зізнається Ілона, – я двері їй не відчинила, так вони стояли і кричала на весь під’їзд, що я невдячна дочка.
Ілону мама виростила без чоловіка, рідний батько втік, дізнавшись про появу Ілонки. Загалом дочка може зрозуміти: у матері психотравма, але навіщо вона травмує дочку, у якої є люблячий чоловік і взагалі все в особистому житті добре складається?
— Я, звичайно, не пов’язую нервування і моє плачевне закінчення очікування дитини, – сумує Ілона, – лікарі не назвали точних причин, але сказали, що так буває, організм відкинув плід. Але, гадаю, переживання через скандали з мамою теж вплинули.
Оговтавшись від втрати дитини, Ілона наполягла на тому, щоб із чоловіком вони купували спільну квартиру якнайшвидше. Із мамою стосунки жінка перервала на кілька місяців.
— Не можна так, – переконував Ілону чоловік, – це мама. Я впевнений, що вона не хотіла такого, не знаю, навіщо вона тобі такі речі казала, але спробуй її зрозуміти. У будь-якому випадку, ти в неї – єдина, треба якось спілкуватись, налагоджувати стосунки.
Зять виявляв ініціативу, навіть їздив до тещі, відвозив подарунки на новий рік, 8 березня. Мама Ілони із зятем спілкувалася офіційно, про справи доньки не питала. Потім чоловікові вдалося примирити якось дружину та тещу. Подружжя тоді взяло кредит на початковий внесок, тільки-но купили квартиру, здали свої особисті однокімнатні.
— На новосілля маму запросив, – каже Ілона, – вона приїхала. Ну і соплі-сльози в обох, абияк відносини зліпили знову. І все було рівно і добре, але до того моменту, як мама не дізналася про те що я знову чекаю дитину, доньку.
Але тут вже все було по-іншому: ніякої ранкової нудоти, тільки звірячий апетит. За перші 4 місяці, коли Ілона вирішила повідомити новину своїй мамі (свекруха знала з перших днів), вона набрала 8 кілограмів ваги.
— З мамою бачилися за тиждень до того, як я ризикнула повідомити її про своє становище. І нічого. Жодних коментарів з приводу моєї ваги, того, як я виглядаю. Нормальні стосунки, навіть теплі, я сказала б.
— А, зрозуміло, – простягла мама знову замість привітань, – а я дивлюся, що це ти розіжралася, як корова та морда пішла коричневими плямами. Тепер зрозуміло, чому ти стала така страшна. Я одного зрозуміти не можу, навіщо? У вас борги, треба віддати, а потім уже розмножуватися. Та й кар’єру не заважає зробити, а ти вирішила стати квочкою і заритися у пелюшках? Ну ну. Чоловік подивиться і піде до молодої, красивої та бездітної.
— Тут я, пам’ятаючи про те, як мама мене мучила коли я чекала на першу дитинку, відразу їй вказала на двері, – каже Ілона, – ну не винесла б я нового такого нервування. Тільки чоловік весь знемагав: так з мамою не можна. А мені так спокійно було весь цей час, так легко. Дитинка зʼявилася легко, і донька здорова.
Коли Ілона ще лежала з дівчинкою у лікарні, чоловік знову з’їздив до тещі, розповів тій, що вона стала бабусею. Мама прийшла на виписку з букетом та подарунками для онуки. Жінки знову помирилися.
— В принципі, – визнає Ілона, – бабуся вона нормальна. Я не прошу її сидіти з онукою. Це у нас свекруха квочка, її взагалі відірвати від дівчинки важко. Чи не зі сльозами щоразу розлучається, хоча бачаться вони кілька разів на тиждень. Ні, мама не така. Але подарунки дарувала, по голівці гладила, коли дочка підросла, почала приходити раз на місяць: сувенір принесе, за розфарбуванням посидять удвох.
Здавалося б, образи забуті, світ відновлено, але Ілона з чоловіком вирішили завести ще одну дитину. І знову виношування виявилось у всій красі: набрякання рук та обличчя, нудота, непереносимість задушливих приміщень та транспорту. І мама, яка, помітивши симптоми, скривилася, як від зубного болю і простогнала:
— Знову? Навіщо? Ти стала опудалом! І знову буде як в перший раз, судячи з симптомів!
— І все, у мене потемніло в очах від злості, накричала я на неї, виставила за двері, – каже Ілона, – бач, пророчиця знайшлася. І ось уже кілька місяців ми не спілкуємось зовсім. І мені так спокійно, після 12-го тижня всі неприємні симптоми пішли, дитина розвивається правильно, я спокійна та щаслива.
Скоро, у матері Ілони будуть іменини. Чоловік, що взагалі пам’ятає про всі дати у родичів, уже купив подарунок. Він сподівається, що вони разом із дружиною та донькою поїдуть і привітають тещу, тим самим налагодивши стосунки.
Але в Ілони інші плани. Їй, як вона каже, нерви зараз тріпати зовсім не хочеться, а мама обов’язково пройдеться її фігурою, набраною вагою. Та й взагалі бачити маму їй неприємно, принаймні зараз.
— Привітаю повідомленням у соціальних мережах, – каже вона чоловікові, – а ти їдь, вручи подарунок, якщо хочеш.
— Так не можна, – вважає чоловік, – це мама. Як би вона не була винна, вона залишається твоєю найближчою людиною. Ти маєш поїхати і хоча б спробувати налагодити стосунки.
— А тобі мене не шкода? Тобі не страшно, що я в моєму становищі буду нервувати? Мама може сказати, що завгодно, воно мені треба?
— Ну хтось із вас повинен піти на примирення, ти молодша, – переконує чоловік, – ти маєш піти на примирення. Мама не стає молодшою, трапиться що, ти шкодуватимеш про втрачений час, коли ви не спілкувалися. І дочка за бабусею нудьгує.
— Ось із донькою і їдь, – відмахується Ілона, – нічого страшного, якщо мама отримає від мене повідомлення. не я винна в наших розбратах, а пришелепкуватий характер. У тебе з мамою зовсім інші стосунки, тобі важко мене зрозуміти. А я зараз взагалі не хочу, щоб хоч щось порушувало мій спокій та безтурботне очікування нашої дитини. І так, мені мої діти дорожчі за матір, як би на твій погляд, це дико не звучало.
Що думаєте?
