— Даром вона мені була не потрібна, – сердиться Дар’я. – І я досі вважаю, що свекрусі треба було цю бісову дачу просто продавати. Але ні, як же! “Фруктики, ягідки, свіже повітря для онука!”
— А за документами це чиє взагалі?
— Ну як ти думаєш? Свекрухине, звісно. Вступила у спадок і нічого не переоформляла. Вважається, що коли син у неї один, то все успадкує він, кажуть, правда – “ми”. Але тут навіть справа не в тому, що й колись там потім успадкує. А в тому, скільки на цю дачу йде грошей! З нашої кишені, а вона у нас, сама розумієш, не бездонна. Та краще б ми ці гроші вкладали в своє житло!
— Ну так поговори з чоловіком, поясни свою думку, що ти не хочеш вкладатися в це, треба спочатку закрити питання з житлом, – радить подруга.
— А то я не казала! Десятки разів. Але чоловік киває, погоджується, а потім дзвонить його мама і починає нити: “Воду з колодязя діставала, спину потягнула, був би насос, система поливу, бо хочу нормальну полуницю для онука виростити, але видно загнуся на цій дачі”.
Або: “Будинок не утеплений, як треба, приїде онук, а раптом негода? Замерзне – не пробачу собі”.
Або навіть так: “Тепличку б нормальну, їв би внучок огірочки ранні, але ех, гроблюсь з парниками, здоров’я витрачаю, а толку немає, не можу внука порадувати”.
—Тобто вона весь час прикривається вашою дитиною? Який на дачі буває за літо тричі, бо свекрусі ніколи з ним займатися, вона в парничках та тепличках?
— Саме так, та й бажання в неї займатися онуком не виникає, мені здається, – підтверджує Дарина. – Але на чоловіка слова про дитину діють як пін-код: одразу починає шукати можливість сплатити утеплення будинку, теплицю, систему поливу та інше. А вдома – трава не рости, ти бачила нашу ванну? Там ремонт не просто проситься, волає вже! – нервує жінка.
Дар’я одружена 6 років, дитині 3 роки, але на роботу жінка не вийшла. На стару роботу не вийдеш – підприємство ліквідувалося, а нову шукати поки що сенсу Дар’я не бачить: всі вакансії далеко від дому, а забирати з садочка сина нема кому. Та ще й спробувала водити до садочку – одразу захворів.
Чоловік глянув на це все, після другого бронхіту сказав Дар’ї, що вона краще нехай поки вдома посидить, рік хоча б ще, а там буде видно. Працювати б Даші треба – у сім’ї борги, чоловік хоч і отримує добрі гроші, але з урахуванням витрат на свекруху – віддавати кошти та відкладати багато не виходить.
— Та багато чого не виходить, – каже Дарина. – Зробити ремонт у ванній, купити нову кухню. Тільки задумаєш, а чоловік руками розводить – грошей немає, він мамі на дачу замовив те й те, п’яте й десяте.
Дача з’явилася у свекрухи у рік коли зʼявився і онук. Жила собі цілком міська мешканка, яка ніколи про огород не мріяла, а тут двоюрідна тітонька покинула цей світ. І вийшло так, що ближче рідні у бездітної бабусі і не було, є ще й онукові племінники, але вони в одній черзі з чоловіком Дар’ї, так що спадок у вигляді простого і не особливо впорядкованого будинку з ділянкою впав у руки мами чоловіка.
— Вона завжди мріяла зробити до пенсії ремонт у своїй квартирі, – згадує Даша. – Гроші заощаджувала, відкладала. Хотіли меблі деякі оновити, говорили, що на пенсію не розгуляєшся. І ось – спадок упав. І все, як забрало опустилося: “Хочу бути у своєму будинку, завжди хотіла, а скоро бабкою стану, буде онук свої огірочки їсти і яблучка з вишеньками!”
На останніх тижнях свого цікавого положення Даша на дачу з’їздила, свекруха ще не встигла оформити документи, півроку після отримання спадщини від родички не було. Думка і її, і чоловіка була такою: дачу продати, доброго слова вона не варта, з усього гарного – тільки фруктовий сад, будинок – повне лайно, прости Господи.
Напрямок хороший, чистий з погляду екології, заповідний, а решта – морок. Вкладень потрібно багато, а користі? Кому це все робити? Але свекруха вперлася.
— Хочу, у мене є гроші, у мене відкладено. Все зараз можна замовити з доставкою, найняти людей, тут така краса, не продаватиму, оброблю і онуку передам. Вам у спадок дача дістанеться, хіба погано? Тут і ліс, і річка, краса ж! Канікули мій онук проводитиме на природі, а не в бетоні.
— Ну що нам робити залишалося? Дача не наша, руками розвели і тільки, – каже Дарина. – Тільки свекруха, як у бездонну бочку, туди все накопичення вихнула, а виявилося, що мало. І тепер вона тягне вже з нас. Уявляєш, вона на пенсію заради дачі пішла, щоб доглядати, займатися всім і не боліло серце за розсаду та врожай. У місті тепер буває наїздами. Приїде взимку туди і дзвонить синові, скаржиться: “Дує, вікна треба міняти, колонка барахлить, хотіла в душі погрітися, не вдалося”. І все таким тонким тоном, зі сльозою в голосі. Ну і чоловік для єдиної мами намагається робити усе, відмовити не може, це ж все наше, для онука.
— Що ж…
Даша вважає, що найправильнішим було б продати цю дачу, свекруха могла б спокійно зробити ремонт у квартирі, поміняти меблі, та ще б і гроші залишилися. Навіть їм із чоловіком не треба було нічого давати від продажу, вони б і так впоралися, аби з них не тягли. Але ні, свекруха вперто піднімає сільську фазенду з руїн.
— Від мене допомоги не просить, але чоловік туди іноді мотається. Мама ж жінка, вона ж ні в чому нічого не тямить, потрібний чоловічий погляд, адже дача ж наша! – Розводить Даша руками. – А почнеш чоловікові говорити жорсткішими словами, а він натякає, що він заробляє гроші, має право допомогти матері, знову ж таки, дача ж наша. Ось і злюсь, і готуюся на свята їхати туди і вислуховувати скарги мами про те, де і що її зведе до могили, якщо син терміново не розщедриться. Бісить!
Що думаєте?
Даша має рацію, а чоловік просто зливає бюджет сім’ї на нікому, крім його мами, непотрібне господарство?
Або, не Дашине це діло, чоловікові гроші шкодувати, вона ж не заробляє їх?
