У родині Михайленків на той час уже й син з’явився і хоч би як Аня не дивилася у Василя бік, з’явився чи то й справді не помічав, чи то удавав, що не помічає
— Гарний у тебе мужик, Віра, — хитро жмурячись, — говорила Аня, проходячи повз клумби родини Михайленко. Віра якраз видирала траву. Жовтневе сонце заливало яскравим світлом все навкруги,
Приходить і каже, що я погана господиня, погана мати, та й взагалі гуляща, та й не красуня, і важити повинна не більше 52 кг. А я терпіла, кохала і терпіла
З самого дитинства я була дивною дитиною, друзів у мене практично не було, спілкувалася тільки з людьми набагато старшими за мене. Батьки мене виховували суворо! — Гуляти не
Такі місця сьогодні називають модним словом “сейфспейс”. У кожної дитини повинен бути безпечний простір, де вона може бути самим собою, не побоюючись засудження
Бабуся вміла і любила готувати просту сільську їжу. Але іноді вона мала бажання приготувати щось цікаве. Парила гарбуз чи калину у великому чавунці або ж у ньому готувала
Сім’я спочатку про молодого коханця не знала. Але щастя хоч і «любить тишу», надто щасливій жінці дуже хотілося розповісти всім про своє кохання
— Доню, мені потрібне твоє нове кольє. Позичиш? — Єлизавета Григорівна подивилася на Дарину так, наче це було не прохання, а констатація факту. — А навіщо тобі? —
— Олеже, це ти, чи що? Який дорослий став! А здоровий який! Так… Коли я тебе останній раз бачила — тобі років вісімнадцять було, так? А яка машина в тебе гарна! Розбагатів, чи що? А про рідну тітку і не згадуєш?
Якось несподівано Олег Володимирович засумував. Але сумувати йому було зовсім не про що — улюблена сім’я, улюблена робота з гідною зарплатою, поїздки у відпустку з дружиною та трирічним сином
– Мене звуть Сергій Іванович. Мені вісімдесят сім років, і я вдівець. Сім місяців тому померла моя дружина, з якою ми прожили шістдесят два роки у шлюбі. Ми гуляли з нею у парку, коли їй стало погано, і вона пішла, – Старий подивився кудись на верх, посміхнувся і кілька хвилин мовчав
Видно, що не пияка і не безхатько, але раніше я його ніколи не бачив, хоча все життя тут живу. Він стоїть щодня, зупиняє кожного, хто проходить, і просить приділити йому
Ось на пагорбі й село, з усього видно старовинне. Добре місце обрали першопоселенці для себе та своїх нащадків, щоб жити тут у селянських працях та турботах, міцними та здоровими ростити дітей та онуків
Ганна Павлівна, як називали її учні, ховаючи сльози образи, підходила до будинку. Так образити жінку могла лише жінка. На святі останнього дзвоника для випускників школи її подруга, тепер
Майже всю ніч Тетяна плакала у ванній, реакція чоловіка її щиро образила. Більше спроб зацікавити чоловіка вона не робила, вирішила, що сам переб’ється і життя у них стане колишнім
– Мамо, – обурювався Вадим, – Ти не можеш так вчинити з батьком! Так, він зробив помилку, кинув тебе заради іншої жінки, але зараз-то одумався, повернутися хоче! Мамо, ти ж
Ба більше, Ліля трохи зі стільця не впала, коли вона схвально висловилася і про професію Валерія. Сама вона працювала головним бухгалтером і скільки Ліля пам’ятала себе, зневажливо ставилася до людей простих професій
Ліля судомно намагалася вигадати, як виплутатися зі складної ситуації. За дві години приїжджала мама — Ангеліна Іванівна. Ні, зустрічі з нею Ліля була рада. Не бачилися давно і
Мама згорнулася клубочком і заснула. А Люба — до лікаря побігла. Запитати, порадитись. Голова була ватяна, хотілося втекти від проблем
— Ой, я б так не змогла. Людина, наче овоч робиться. Зійти з розуму можна з лежачими хворими! Здавати їх треба у спеціальні місця! І не дивись на

You cannot copy content of this page