— Нінко, ти чому посуд не помила? — суворо запитала Софія. — Я помила. Це дядько Остап знову поїв і за собою не прибрав. Мати зненацька підскочила, схопила доньку за підборіддя і різко розвернула до себе: — По-перше, називай його татом, годі кривлятися. По-друге, він — чоловік. Він нас годує. Остап не повинен прибирати. Це твій клопіт, а не його, зрозуміла?
— А ти куди зібралася? Я тебе не відпускала. Сьогодні будеш доглядати дітей, зрозуміла? Я у справах. І спробуй тільки втекти. — Мати поглядом, що не віщував нічого
— Як жінка жінку я її можу зрозуміти. Мені було 10 років, мама ще відносно молода жінка, хотілося сім’ї, тепла, чоловічого плеча поруч. Але… як матір я її розуміти відмовляюся. Як можна допускати, що твою дитину будуть так принижувати?
— Виростив, одягав, взував, виховував, ага, — усміхається Маргарита. — Так душевно все було, що я аж сльозами вмивалася постійно і жити на окрему квартиру пішла одразу, як
— Ну що ж, здрастуй, рідна хато, — прошепотіла вона, повертаючи ключ. Всередині пахло чимось рідним, невловимим. Вона пройшла по кімнатах, ніби перевіряючи, чи все на місці. На комоді так і лежить мамин в’язаний шалик, у кутку на ослінчику радіо, яке постійно тріщало. На стіні у рамці вицвіла світлина батьків у день їхнього весілля
Хата стояла на самому краю села, ніби притулилася спиною до лісу, а обличчям дивилася на річку. Наталя Петрівна приїхала туди ранньою весною. Сніг уже зійшов, але земля ще
— Та ще й ціну задерла, і про завдаток збрехала, навіщо? — лютувала кузина Жанни. — Дача не моя, — стояла Оксана на своєму. — Навіть не мого чоловіка, а його матері. А вона зобов’язана безкоштовно нам її надавати майже на тиждень? Знаєте, зараз такий час, усе продається й купується. За все треба платити
Не встигнемо й оком моргнути, як час пролетить, і ось він — Новий рік! Жанна два тижні тому в розмові з подругами вже почала будувати плани на те,
Зрештою, нехай Ліля вже йде від чоловіка, переселяється у свою квартиру і нюхає, чим та нерухомість пахне. — І ховає її нехай твоя дочка, — лютувала Марина в серцях. — Ну, нехай собі! Нам горщики, а квартиру онучці! — Ну, ти ж знаєш, що я не зможу так вчинити, — зітхає чоловік. — Вона ж моя мама
— І що я тепер маю? Кинути її, чи що? Ліля (дочка від першого шлюбу чоловіка) до неї не піде, у неї ж дитинка маленька, сама зрозумій, —
— Світлана в нас проста, домашня. Їй би борщ зварити та шкарпетки випрати, ось весь її інтелект. А про кар’єру навіть не мріє. Хоча, якщо чесно, і здібностей особливих немає. Здібностей немає. Ці слова встромилися в груди, мов ніж. Світлана згадала себе двадцятирічну — мрійливу, начитану, повну планів. Куди все це поділося?
— Кава вистигла, — буркнув Ігор, не відриваючись від телефону. Світлана мовчки підійшла до плити. Струмінь свіжозвареної кави зашипів, потрапляючи в охолоджену чашку. Двадцять два роки, і щоранку
— Пробачте мені, Ганно Костянтинівно, мамо… ми без вас би не впоралися, — сказала вона свекрусі, коли вони всі трохи заспокоїлися. — Я більше ніколи не буду вас звинувачувати. Бути матір’ю та бабусею — дуже складна праця, і мені ще багато чого потрібно у вас навчитися
— Вітю, я, звичайно, не можу вирішувати за вас, але ви певні, що в такому віці варто наважуватися на дитину? — запитала Ганна Костянтинівна сина. Її невістці нещодавно
— Еге ж, синку, а скільки ще немовлят тобі подарує твоя дружина, яка виросла в екологічно чистому селі? Щороку будете по дитині приводити? Ну ні, я не згодна. Головою треба було думати
— Та чоловікові ж цього мало, — роздратовано говорить молода жінка. — Він вимагає, щоб у нас були повноцінні родинні стосунки. Щоб ми на дачу до них усі
— Ти йди з дровами допоможи, а я поки приготую вечерю, — вони з’явилися в селі ближче до вечора. І ось на третьому поліні, коли чоловік укотре замахнувся, щоб спритним рухом розколоти колоду на кілька частин, у нього щось заклинило в спині
— Та ти що — там же так гарно! Чисте повітря, ліс, річка! — Тетяна із захватом дивилася на чоловіка. — Я, взагалі-то, Тетянко, міська людина! І зовсім
— Продаю! У нього там є однокімнатна, але то — у нього, — вирішила свекруха. — А що мене тут тримає? Ні, чекати мені нема чого. Раптом ми не уживемося? Знову переїжджати? Не хочу. У мене там буде своє житло, я вже диктуватиму умови. Завжди мріяла жити біля моря, дуже мені там клімат до вподоби
У свекрухи Ніни двоє дітей: її чоловік і його сестра від різних батьків. Батьки в обох випадках участі у вихованні своїх нащадків не брали аніскільки. Та й мати,

You cannot copy content of this page