Автор: Selena

— Це що ти мені… знову якийсь подарунок привезла? Та навіщо? Кажу ж тобі, кажу — не витрачай на мене гроші! — Тобі, мамо, тобі! Ану розгорни, подивись.

Валя сиділа біля вікна на низенькому ослінчику, такому ж старому, як і сама ця квартира. Підвіконня було заляпане облущеною фарбою, старі дерев’яні рами порозсихалися і тягнули в хату

— У нього ж із моєю мамою завжди були цілком нормальні, навіть теплі стосунки, — тихо зітхає Алла, ділячись наболілим із давньою подругою за філіжанкою чаю. — Мама

— Валю, ти квас поставила? — Поставила, поставила. Ще звечора. — А де ж він тоді? Пауза. Коротка, але важка — як перед грозою. — У погребі. Де

— Ну а що ж ви хотіли, роки ж беруть своє. Давайте я вам якісь ліки випишу? — лікарка навіть оком не кліпнула в бік пацієнта, тільки швидко

Кажуть у народі: «Син — до вінця, а донька — до кінця». Здавалося б, свята правда, у якій годі й сумніватися. Дівчинка ж завжди ближча до матері, завжди

— Тетяно Петрівно, я на роботу побігла, суп дітям свіжий курячий зварила. А ви доїжте картопляний із фрикадельками, ви ж фрикадельки любите, — швидко кинула невістка Алла, збираючись

Та весна видалася напрочуд норовливою. До Великодня залишалися лічені дні, а місцева річка й не думала скидати із себе зимовий панцир. Крига вже потемніла, набрякла талою водою, стала

— А на що вона, власне, сподівалася після всіх цих довгих років? — гірко зітхає пані Ганна, помішуючи ложечкою чай. — Думала, що викине рідну доньку з хати

Коли в п’ятницю вранці в Олени задзвонив телефон, вона вже точно знала, хто там на іншому кінці. Спершу коротке вбирання повітря, потім бадьорий голос — і все, вважай,