— Що я не так зрозумів? Що ти не соромлячись дитини, приводила в дім коханця? Що ви мене підставили, відібравши мій невеликий бізнес? Що? Ти так налаштувала дитину, що від страху бачити мене, він потрапив до лікарні
— Колю, Колю, синку, привіт. — Я не Коля, — хлопчик відсахнувся і позадкував. — Синку, ти що? Колю, це ж я, твій татко, ти мене не впізнав?
— Гарденія ожила, — Олеся відчинила кімнату, і Тимофій побачив, як поруч із засохлим листям тягнеться до сонця зелений паросток. — Ти впевнена, що не садила в цей горщик нічого іншого? Та й як це могло статися? — Я не знаю… Помітила зелене маля, коли до нас переїхала Настя. Я ж казала, що наша хатня робітниця хороша дівчина. Може, її аура допомогла народитися цьому паростку
Настя дуже вдало влаштувалася. Вона була хатньою робітницею в заможній оселі, мала інтрижку з господарем і час від часу обговорювала сусідів із господинею, попиваючи разом каву. Молода жінка
— Не хочу я ставати бабцею! Це ти що надумала? Прив’язати до себе дитиною? Навряд чи, все одно Ілля піде, не втримаєш… — Куди піде? З чого ви взяли? — Та годі, я мати, сина свого знаю. Він давно вже шукає, куди б піти подалі від такої, як ти. Тож зроби, як він каже, а то аліментів все одно не дочекаєшся
— Який платіж прострочений? Ви, мабуть, щось переплутали, у нас немає жодних кредитів… Так, Кравченки, так, наша адреса, але… Скільки? Цього не може бути! А на чиє ім’я
— Андрійку, треба троянди сортові купити, на ділянці висадити. — Кому треба? — Мені треба. Так красивіше буде. Я задумала… — Ольго, я давно поговорити хотів. Я люблю іншу. Цей будинок збудований мною і записаний на мене. Тому я поїду на тиждень, а ти вивези звідси свої речі
— Андрійку, вечеря готова, йди вже, — покликала Ольга свого чоловіка. — Та йду я, — роздратовано відповів Андрій, виходячи з ванної. Оля поклала йому все на тарілку,
— А що в мене на голові? Я так фарбувалася десять років тому. Не могла ж я за одну ніч збігати до колишнього, перефарбуватися, напитися й усе забути? Або могла?
Я ледве розліпила очі. У роті стояв такий неприємний присмак, що аж нудило. Повернулася на бік і раптом заверещала. Поруч, спиною до мене, лежав якийсь напівголий чоловік. Я
Він любив хвалитися друзям: «Дружина з часом старіє, а третьокурсниці — ніколи». Ось так Оксана і застала його з однією студенткою у своїй же квартирі. Це було щось нестерпно гидке. А все тому, що у неї різко піднявся тиск, і вона відпросилася додому раніше
Скільки ж усього довелося пережити Оксані після розлучення! Її колишній, Костя, після того як вона виставила його за двері, не втомлювався поливати її брудом. Ой, як він любив
— Ти що, у себе повірила? Вся помʼята, неохайна, ледача баба. Та на тебе ніхто не подивиться, крім мене! — А ти сам? Від чоловіка тільки помітка у паспорті! Нічого не вмієш, тільки з друзяками хиляєш, а я на собі все тягну
— Ти що, у себе повірила? Вся помʼята, неохайна, ледача баба. Та на тебе ніхто не подивиться, крім мене! — А ти сам? Від чоловіка тільки помітка у
Он, скільки продуктів накупила, буде чоловікові свято влаштовувати. Аби тільки він сам додому прийшов, як то кажуть, не на рогах. Тримаючи ручки пакетів, які болісно впивалися в шкіру, Оля стала підійматися сходами
«Вітаю тебе, Олю, люба моя! З дерев’яним весіллям вас!» — радісно говорила свекруха в телефоні. «Я щось до Максима не можу додзвонитися… Зайнятий, чи що?» Оля, ввічливо подякувавши,
— Максе, я чула, що якщо старих зірвати з місця, вони довго не живуть, — акуратно, як їй здавалося, почала Олена розмову з чоловіком. — Батько і не такий уже старий, — відповів ображено небагатослівний Максим, — просто, після того, як не стало мами, він став тьмяніти якось, ніби зменшуватися і зникати, а йому всього шістдесят дев’ять
Ігор Іванович чепурився біля дзеркала. Олена йшла на кухню, коли побачила свекра, який душився одеколоном. Жінку аж пересмикнуло. Вона взагалі була проти цієї затії Ігоря привезти до них
— Таню, приведи себе до ладу. — В якому сенсі до ладу? Я непогано одягнена, не в розтягнутих штанях, і не в засмальцьованому халаті. Удома різні домашні костюми, на вулицю теж непогано одягаюся. Так, частіше в штанах, але в спідниці за Марійкою не побігаєш, та й другий росте, незручно
Тетяна дуже любила свого чоловіка. Познайомилися вони банально, на вулиці. — Дівчино, а ви ось — телефон упустили. — Це не мій телефон. — Зате це мій. Просто

You cannot copy content of this page