— На лижі поїхали, у гори. Потім ще на якісь водоспади збиралися в Карпати, — зітхає жінка. — І так постійно. Щойно в них гроші заводяться чи з’являється можливість взяти кілька днів вихідних — вони раз, і вже в дорозі. Жодних турбот про завтрашній день, хоча заробляють обоє — дай Боже кожному
— Я просто дивуюся: у шлюбі шість років, дітей немає, ні гривні не відкладено, а живуть так, наче в них мільйони на рахунках, — бідкається подрузі Ірина Олександрівна.
Через знайомих дізнався, що теща вдома майже не сидить: то вона в салоні краси, то в косметолога, то в басейні з подружками. У лікарні ж її ніхто не бачив. Зрозумівши, що пахне смаленим, Валерій вирішив простежити за нею. І що б ви думали? У той день, коли Ірина Михайлівна нібито мала бути на процедурі, зять побачив її в ресторані
— Маринко, накривай на стіл! У мене новини — просто космос! Ти не повіриш! Мене підвищили. І не просто в посаді, а ще й зарплату так додали, що
— Та що там ті подарунки, дитино! Купіть мені краще чогось смачненького в магазині. Продуктів добрих, та побільше! Бо я вже й забула, коли той справжній сир їла чи рибу
Яна з Валерієм жили душа в душу вже третій рік, а от із Тетяною Борисівною, свекрухою, у дівчини стосунки якось не клеїлися. Жінка вона була гонорова, сувора й
— Вікулю, бери ручку й записуй список продуктів, які треба на стіл! — скомандувала мати в слухавку. — Яких продуктів, мамо? — здивувалася дівчина. — Ну як «яких»? На святковий стіл! Ми ж завтра приїдемо, треба все до ладу підготувати, — голос Наталії Захарівни забринів легким роздратуванням
Наталія Захарівна сиділа на кухні й зосереджено кришила салат. Її єдина донечка Віка нещодавно приголомшила батьків новиною: вони з Олексієм нарешті вирішили побратися. Пара була разом уже три
— Марино, де їжа?! — голос зривався на крик. — Гості приїжджають, доставка не відповідає! — Тому що я скасувала замовлення. Тиждень тому. Тиша. Довга, тягуча. — Що? — Я скасувала банкет. І не приїду. — Ти що, з глузду з’їхала?! — мати загорлала так, що я відсунула телефон від вуха
— Та не переживай ти, Віро, все під контролем! — мама говорила по телефону так гучно, що я почула кожне слово ще з порога. — Марина все оплатила,
— А потім усе випливло на поверхню, — хитає головою Віолетта Сергіївна. — Коли колишня моя невістка до спеціальної лікарні потрапила… ну, знаєте, де душевні хвороби лікують. Виявилося, що в неї той діагноз ще з дитинства
— Були ми в них, подарунки новорічні відвезли, спілкуємося потроху, — розповідає подрузі Віолетта Сергіївна. — Хоча… як спілкуємося? Вона в нас особлива, тож важко це все дається.
— Ріж на салат дрібніше, — сказала Галина Іванівна й одразу осіклася. — Ой, пробач, доню. Я знову за своє… — Ні, — усміхнулася Оксана. — Ви праві. Костик справді любить дрібну нарізку. Покажіть, як ви це робите. Свекруха показала
Тридцятого грудня, за пів години до одинадцятої ранку, у дверях роздався стукіт. Оксана витерла руки об фартух і пішла відчиняти, уже серцем відчуваючи, кого побачить на порозі. Передчуття
За столом, що аж вгинався від майонезних шедеврів, панувала атмосфера душевної єдності, поки справа не дійшла до десерту. Саме тоді «важка артилерія» в особі мами, Марії Олегівни, пішла в рішучий наступ. — Аллочко, — почала мама, промокаючи губи серветкою так урочисто, ніби вона зараз оголосить заповіт. — Ми ось тут із Зіночкою дивилися календар… Тобі ж через місяць сорок
У сорок років сучасна жінка — це вже справжня коштовність. Вона дозріла, «упакована» за всіма стандартами й точно знає, чого хоче від життя. Алла була саме такою: власна
— Мамо, ми самі все купимо, — переконував він її ввечері на кухні. — У «Сільпо» вже все замовили, самі накриємо, приберемо. Ми з Анею хочемо просто в сімейному колі зустріти цей рік. Візьмемо на себе всі витрати. — Ти все сказав? — Тамара Іванівна навіть не відірвала погляду від вікна. — А тепер слухай мене: ніяких святкувань, музики й гостей у моїй хаті не буде. Крапка
— Ну от як таке може бути? — ледь не плакала Ганнуся. — Це ж наш перший Новий рік, ми тільки три місяці як побралися, а нам навіть
— А зять же їй у всьому допомагав! По вихідних дітей повністю на себе брав: хочеш — іди до подруг, хочеш — на закупи чи до мами, — продовжує Олена. — І їсти приготує, і з малими помалює, і спати вкладе. А вона все одно не змогла. Про те, що хоче розлучитися і не забиратиме дітей, Руслана сказала чоловікові спокійно, як про погоду
— Я просто в розпачі, Оленко. Невже зовсім нічого не можна вдіяти? Ну, якось ту опіку на тебе оформити, чи що? — співчутливо допитується в подруги кума. Олена

You cannot copy content of this page