Почнеш казати, що ковбасу мою з’їв, так він глузує, каже, щоб я її в ящик під замок ховала. Просто знущається, вичавлює нас із сином із хати. — Щось не влаштовує? — питає Петро з усмішкою. — Двері там! Я готовий твою частку викупити. Буду виплачувати потроху кілька років. Продати квартиру? Ні, не змусиш. Це моє єдине житло. Мене все влаштовує
Буває ж так у житті: здавалося, усе йшло до ладу, а розвернулося зовсім іншим боком. У Марини до чоловіка назбиралося чимало гірких слів — і по дому не
— Галько, накривай на стіл! — Накрито вже. Вадим зазирнув на кухню, побачив на столі не лише щедру закуску й захоплено вигукнув: — Оце так! Брати сіли за стіл, а Галина пішла в кімнату. — А що дружина твоя не сідає? — здивовано запитав брат. — Переб’ється! Без неї спокійно
У Анатолія Івановича та Лідії Олексіївни було два сини. Давно вже дорослі: Борису тридцять п’ять, і Вадиму вже тридцять. От тільки життя в них ніяк не налагодиться. Тому
— Збирайся зі своїми пожитками і їдь до себе, будинок ми зі Стасом виставимо на продаж. І не кажи мені, що ми з тобою домовлялися, і я щось там обіцяла. Переглянула я свої плани. Тиждень тобі даю, щоб звільнила будинок. Наступних вихідних ми знову приїдемо
— Зі своїм любим чоловіком Валентина жила, як у Бога за пазухою, — так сама і говорила, коли односельці запитували про її життя-буття. Хоча в селі все на
— Знаєш, хлопче, — почав Іван. — Людина щаслива рівно на стільки, на скільки вона це сама собі дозволяє! Хочеш бути щасливим — будь! Тільки відпусти із себе всі образи на батька, усю злість, — чоловік хитро усміхнувся й нахилив голову. — Вони тобі не потрібні, якщо ти дійсно хочеш стати щасливим. Батька я тобі, звісно, замінити не зможу, але сином ти мені стати зможеш. Це точно
Пізній зимовий вечір був. У кутку біля вікна стояла та величезна пухнаста ялинка, вся у гірляндах, що миготіли вогниками. Зверху звисав різноколірний «дощик», ледь похитуючись, переливався. До спальні
— Ти сільська курка, живеш завдяки мені в царських хоромах, — це він називав невелику двокімнатну квартиру, за яку ще не всі борги були повернуті — Ти не вмієш розмовляти з людьми, незграбна, — дорікав він дружині, хоча їй не було в чому дорікнути
Після розлучення з дружиною Захар із села поїхав до іншого міста. Шкода було сина Артемка, але терпіти витівки дружини Тетяни набридло. Коли стали жити разом, Захар раптом зрозумів,
— Ага, а жерти в три горла й дупу ширше коміра тобі теж я допомагав відростити? — єхидно сказав батько. — Ішла б і в парку бігала, це безкоштовно, а жиру менше було б. І зачіску можна було б зробити, і косметика в нас не мільйони коштує. А про інше я взагалі мовчу. Ти коли останній раз передачу корисну дивилася? Хоча б про мистецтво, про моду і стиль?
— Батько, звісно, поводиться огидно, — засмучена Олена. — Але до чого тут мій шлюб? Мама, я вважаю, теж не мала права на мені зло зганяти. — Ну
— Ви — печі-дрова, а я прати, прибирати, мити, прасувати, готувати? А навіщо мені це все потрібно? Подвійна робота? Готувати на двох, прати на двох? Мені то яка вигода? Вам — так! Економія. А мені? Петро Іванович насупився. Не звик він, щоб жінка йому «перечила». Не думав він, що Ганна так сприйме його пропозицію. А вона
Петро Іванович овдовів пів року тому. Швидко пішла його Наталя, добра й працьовита господиня зі спокійним характером, «згоріла» за пару місяців від хвороби. Сумував пенсіонер, скаржився на свою
Увечері повтор: бігом за сином, приготування їжі в мами з батьком (собі й сину брала від них уже в контейнері), прибирання, запустити прання, потім бігти додому, там теж свої побутові турботи, сина вкласти, душ прийняти й дотягнути себе до ліжка десь о дванадцятій ночі
— У нас завжди Сергійко вважався пупом землі, — розповідає Ольга подрузі про свої сімейні справи. — Як же, він же майбутня опора для батьків! А я так
— Зрозумів, що якщо покину в біді, то не зможу спокійно їсти салати, і мамині фірмові пиріжки теж будуть не в радість. Насті сподобалося, що все це Павло говорив із такою доброю усмішкою. Виходить, що через неї він не встиг до батьків і зустрів свято на вулиці
По радіо, знаєте, лунали одна за одною ті самі, святкові пісні. Стіл Настя накрила гарно-гарно: свічки, напої і, звісно ж, ці обов’язкові мандарини та смаколики. Усе, як годиться
Ми з Горпинкою вдвох Новий рік зустрічаємо, тож можемо й тут, — сказав Артур. — Та й у холодильнику, крім собачої їжі, нічого немає. — То, може, до мене підемо? У мене не тільки собача їжа є
Надія поспішала. Зовсім небагато залишилося до Новорічної півночі, а вона все ще в дорозі. Уже давно б приїхала, але затримали непередбачені обставини: дорожні патрульні довго не відпускали, бо

You cannot copy content of this page