Головна

Автор: Selena

— Алінко! Давай-но нам швиденько якогось закусончика зметикуй. Ковбаски там, сальця наріж, огірочків дістань. Добре? І я нарізала. Але за годину апетити зросли — надійшло замовлення на салат. А ще через сорок хвилин чоловік благальним голосом випросив засмажити їм нашу качку, які я берегла для нашого сімейного пікніка
Життєві історії 0
Буває ж таке: живеш із людиною, граєш їй Баха, а вона в тобі бачить не музу, а кухонний комбайн із функцією нескінченного нарізання сала та миття тарілок. Отак
— На оцей комп’ютер ми два роки копійку до копійки складали, — любив він повчати, вказуючи на стареньку техніку, що припадала пилом у кутку. — Усе для того, щоб ти у нас людиною став і від прогресу не відставав. А диван цей? Ми ж його обирали, щоб у тебе, крий Боже, спина не боліла! Ортопедичний, за всі гроші світу… Ох і влетіло ж воно нам тоді у копієчку
Життєві історії 0
— Весілля… — Юля ледь не стогне, ставлячи перед подругою горнятко з духмяним чаєм. — Хоча яке там весілля — справжня ворожнеча через нього! Ми вже місяць як
«Мати зятя — то ж теж своя людина». Батьки Віталіни відразу ж прихистили сваху у себе на дачі, благо, літо було. Дали грошей на перший час, щоб хоч якісь необхідні речі купити. Покликали на допомогу всю свою рідню. Відгукнулися майже всі
Життєві історії 0
— Всією ж родиною їй помагали! Моїми ж рідними, уявляєш? Гроші по копійці збирали, щоб вона могла ту хату до ладу привести, — Віталіна ледь не плаче від
— Тобі собака не треба? — запитав він замість привітання. — Собака? — Ну так. Сусід мій виїхав за кордон, а пса залишив — шкода на вулицю викидати, породистий. Бігль, чула про таких? Марійка чула. Вона всі породи знала напам’ять. — І що — ніхто не може забрати? — Ніхто
Життєві історії 0
Того ранку Олексій проспав, а тому в поспіху забув свій телефон на поличці у ванній. Підхопився як ошпарений, буркнув щось про надважливу нараду і попросив нашвидкуруч зліпити йому
Я теж зі своєю свекрухою гризлася. А тепер що? Кращої помічниці у мене немає! — Була б твоя мама жива — ти б до неї з усіма питаннями бігала! — бовкнула Світлана і тут же ляснула себе долонею по губах. — Все! Дівчата, мені на сьогодні досить! Я вже нісенітниці верзу. Іруся, прости
Життєві історії 0
— Ой, дівчата, не знаю, як я взагалі з нею спільну мову знайду! — Оксана важко зітхнула і вдячно кивнула Світлані, яка простягала їй скибочку лимона. — Дякую,
— Ти маєш думати про майбутнє, Наталко! Тобі вже скоро тридцять! Сім’ї немає, діток немає, чоловіка й поготів! Куди це годиться? Ти ж красуня, розумна, забезпечена. Пора вже про жіночу долю подумати. Тільки ж обирай такого чоловіка, щоб усі навколо ахнули
Життєві історії 0
— Щоб тобі! — Наталя посковзнулася і гепнулася прямо на обледенілі східці біля офісного центру. Погода вже кілька днів вередувала: то засипала місто пухким снігом, то раптом починала
Весілля не було — просто розписалися і попили чаю з тортиком, а в лікарні прийшлось накрити дівчатами стіл. Люда здала свою квартиру в оренду, а гроші Анатолій запропонував забирати самому: мовляв, тобі незручно бігати, я сам усе проконтролюю. Дуже швидко «сімейне життя» перетворилося на нескінченну медичну зміну. Анатолій став примхливим
Життєві історії 0
Дерев’янкуватий звук будильника не злякав Люду. До того часу вона вже лежала з широко розплющеними очима, давно звикнувши прокидатися без жодних нагадувань. Будильник вона заводила щовечора просто за
— Тетяна — моя спадкоємиця нарівні з Маріанною. От двину коні — хай ділять мої статки. А поки я хочу бути батьком, а не мішком із грошима. Тоді Таня страшенно на нього образилася. Вона уявляла батька в домовині з червоного дерева, неодмінно в костюмі від кутюр, і не відчувала нічого. З того часу вона іронічно називала себе «спадкоємицею багатого старого, що ось-ось відкине копита»
Життєві історії 0
Моя мама зважилася стати мамою пізно — аж у тридцять вісім. Усе життя вона пропрацювала в школі, чужих дітей вважала справжнім жахіттям і до материнства ставилася вельми скептично.
— Я пам’ятаю… Я все пам’ятаю, мамо. Я бачив крізь фіранки, як ти стояла на колінах на снігу й просила хоча б глянути на мене. А баба зачиняла вікна й казала, що то якась жебрачка… А я ховався в кутку й ридав у подушку. Прости мені, що не вибіг… Прости нас усіх
Життєві історії 0
Марія стояла біля знайомих дверей. За стільки років оббивка зовсім вицвіла, обвітрилася, але лишалася такою ж міцною і якоюсь гордовито-злючою — принаймні так здавалося жінці. Ці двері були
— Де наш сніданок? — грубо вигукнула вона. — Ти що, нічого не приготувала? — Собі я приготувала й давно вже з’їла. А де ваш — не знаю, — спокійно відказала Мар’яна. — І зачини, будь ласка, двері, я вчуся
Життєві історії 0
Схилившись над ліжком, Мар’яна ловила кожен звук тихого шепоту матері. Ненька вже два місяці не ставала на ноги, і донька знала від дільничної лікарки, що лишилося їй зовсім

You cannot copy content of this page