За кілька днів він прийшов знову — вже з котом. Сірий, з розумними золотисто-зеленими очима і довгим хвостом, кіт був не в переносці, а на повідку-шлейці. Чоловік відстебнув повідець, і кіт увійшов у квартиру так упевнено, ніби перевіряв її на міцність. Обійшов кутки, понюхав батареї, скочив на підвіконня, дуже акуратно, не зачепивши жодної квітки
Валя сиділа на низькому ослінчику біля вікна, такому ж старому, як і сама квартира. Підвіконня давно “прикрасили” плями фарби, а віконні рами розсохлися і впускали до хати осінній
— Ми прийдемо до тебе саме в твій день, а не за два дні. Не люблю, коли свята переносять, — заявила свекруха з неабиякою категоричністю, наче диктувала свої умови. Її явно дратувало, що молодята збираються отак просто «викинути» гроші на якесь там свято! — Щось ви грішми розкидатися зібралися? Якщо дівати нікуди, то віддайте мені на ремонт
— Ти серйозно, синку? Твоя дружина налаштовує тебе проти нас? Не очікували ми такого від тебе… — ображено промовила мати. Тетяна давно вирішила, що її тридцятиліття має стати
— Дякую, що приїхали на мій ювілей. Я не щороку відзначаю день народження, але цьогоріч усе-таки вирішила це зробити. — І правильно зробила! — почувся голос Василини Григорівни, Олениної бабусі
— Мамо, вітаю з Днем народження! — щиро всміхаючись, Олена поцілувала матір у щоку. — Найкращі вітання, — підхопив її чоловік. Він вручив тещі величезний букет червоних троянд
— Вона його ледь не з порога благословила! Виявилося, Вадим викапаний її перше кохання, якийсь льотчик Олексій. Вона навіть фотографію показувала. Схожий, справді, вражаюче
Ірина нервово поправляла вазу на журнальному столику. Квартира бабусі, Неллі Олексіївни, пахла свіжою випічкою і легким ароматом лаванди, який завжди витав тут. Бабуся, жінка зі строгою елегантністю навіть
А тут… мотлох 10-річної давності, що лежав у підвалі в однієї й у неопалюваному сараї на дачі в іншої. Ну що це? — обурена Алла. — У нас буде дитина, нам же економити треба, — пояснив Андрій появу в будинку куп старого мотлоху. — Нічого, попрати пару разів, провітрити гарненько на балконі, і піде
— Чоловіком він тепер точно не стане, та й щодо дитини… загалом, я прийняла непросте рішення, — зізнається Алла подрузі. — Ні, ти скажи, а чого було тягнути?
— Навіщо цей бенкет на весь світ, збережіть гроші, вам головне — житло купити. Скинемося зі сватами майбутніми, посидимо тихенько, тільки свої. Виявилося, що син цілком згоден був із такою пропозицією, а Юля хотіла весілля, лімузин, голубів, купу подружок та інше
— Та що я особливого порадила, — знизує плечима Євгенія Олександрівна. — А то я не в курсі, скільки зараз шлюбів розпадається і як потім горлянки одне одному
— Що значить Петрові?! — вибухнув він. — Цьому шмаркачу, який тільки й знає, що у своїй техніці копирсатися? А як же я? Я ж останні три роки за нею як за малою дитиною
— Мамо, ну що там? Дізналася? — нетерпляче запитав Михайло, нервово стискаючи в руках слухавку. — Мишко, тут така справа… — мама запнулася, підбираючи слова. — Коротше… Бабуся
– Светік, це твоя тітка Даша, сестра твоєї мами. Я чула, що з мамою сталося, ось і приїхала. У тяжку годину рідні люди мають підтримувати одне одного. Правда ж? Бідна ти, сиріточка наша… Як взагалі житимеш далі? Без мамки ж
– Привіт, Світланко, як у тебе справи? Дівчина здивовано подивилася на слухавку, вона не зовсім розуміла, хто їй телефонує – номер був невідомий, а голос незнайомий. Хоча останнім
Донька Діана і зять Віктор салат притягли, піцу й суші замовили та торт великий. Бабуся морсу смачного наварила. Усе, як хотіла Світланка, адже це її іменини. Та й Максимко, її менший братик, теж усе це полюбляє
День народження Світланки святкували у квартирі дідуся й бабусі. Всім родичам так було зручніше. Донька Діана і зять Віктор салат притягли, піцу й суші замовили та торт великий.
— Моя дружина, специфічна жінка, царство їй небесне… Хоча, думаю, вона в пеклі, і ми з нею там зустрінемося, — Дмитро продовжував реготати. — Вона дурепа! Хотіла здорові ніжки, але згоріла за три місяці. — Гей! Досить! Я можу допомогти. Можу повернути тобі ноги! Будь ласка, послухай
— Котику, знову твоя жінка телефонує. Скільки разів їй треба повторювати, щоб вона не турбувала тебе ввечері? — Так! — гаркнув Дмитро, піднявши слухавку. — Я зайнятий, сама

You cannot copy content of this page