Автор: Selena
— Я як Олена жити не можу, хоча в чомусь і заздрю, – каже подрузі Галина. – Ну як так? Донька заміж вийшла — і все, нехай крутиться
Софія Іванівна завмерла біля знайомої хвіртки, притулившись до шорстких дощок плоту, намагаючись перевести дух. Вона мчала від автобусної зупинки, як очманіла, підганяючи вітром тривоги й надії, і ось
Під безкраїм небом, у селі, що потопало в зелені садів та шепоті колосся, жила-була легенда. Легенда про кохання, таке яскраве й чисте, що навіть через десятиліття старожили, згадуючи
— А ти куди зібралася? Я тебе не відпускала. Сьогодні будеш доглядати дітей, зрозуміла? Я у справах. І спробуй тільки втекти. — Мати поглядом, що не віщував нічого
— Виростив, одягав, взував, виховував, ага, — усміхається Маргарита. — Так душевно все було, що я аж сльозами вмивалася постійно і жити на окрему квартиру пішла одразу, як
Хата стояла на самому краю села, ніби притулилася спиною до лісу, а обличчям дивилася на річку. Наталя Петрівна приїхала туди ранньою весною. Сніг уже зійшов, але земля ще
Не встигнемо й оком моргнути, як час пролетить, і ось він — Новий рік! Жанна два тижні тому в розмові з подругами вже почала будувати плани на те,
— І що я тепер маю? Кинути її, чи що? Ліля (дочка від першого шлюбу чоловіка) до неї не піде, у неї ж дитинка маленька, сама зрозумій, —
— Кава вистигла, — буркнув Ігор, не відриваючись від телефону. Світлана мовчки підійшла до плити. Струмінь свіжозвареної кави зашипів, потрапляючи в охолоджену чашку. Двадцять два роки, і щоранку
— Вітю, я, звичайно, не можу вирішувати за вас, але ви певні, що в такому віці варто наважуватися на дитину? — запитала Ганна Костянтинівна сина. Її невістці нещодавно