Я довго думала і вирішила, як зробити два добрих діла одночасно. По-перше, налагодити стосунки між вами, а по-друге, зробити їй той подарунок, про який вона мріяла. Думаю, наша мама цього варта. — Про що ти? — Треба “об’єднатися” і подарувати їй дачний будинок
Одного сонячного дня, Аліна сиділа в улюбленому кафе. Час обіду добігав кінця: вона вже попросила рахунок і збиралася йти, але на сусіднє крісло за її столиком присіла дівчина.
Хто там?! – пролунав голос чоловіка. Імовірно, Гриша був поруч із дверима. На секунду Світлана подумала, що просто накрутила себе, що чоловік вірний їй, і зараз, удома, вона не побачить доказів його невірності. — Це я. — Світлано?! Ти чому приїхала додому так рано?! – налякався чоловік, зачиняючи двері перед носом у дружини. — У якому сенсі? – Света встигла засунути сумку, щоб двері не зачинилися. – По-твоєму, я маю заздалегідь питати дозволу “на в’їзд?” Ану, відійди! Я втомилася з дороги
— Ти чому приїхала додому так рано?! – злякався чоловік, за інерцією зачиняючи двері перед носом у дружини. —У якому сенсі? – Світлана встигла вставити сумку в отвір,
Мені здається, головна проблема самотності не в тому, що поруч немає когось. А в тому, що простір навколо себе, що фізичний, що емоційний, треба вміти наповнювати. Наповнювати не смутком, щербатими чашками, вимушеним домосідством, несмачною їжею наскоком, нецікавими передачами, непотрібними розмовами, а наповнювати тим, що тобі смачно, приємно, смішно, радісно й цікаво. А якщо цього немає під рукою, значить, це треба шукати
Нещодавно одна приятелька надіслала мені фотографію своєї вечері. На красивій скатертині стояла розкішна тарілка з вишукано приготованим м’ясом. Поруч лежали столові прибори, у вазі стояли свіжі квіти, а
Та я її прямо запитала, – сказала перша, – пішла б ти за мого Сергія, якби в нього ні кола, ні двору не було? А вона сміється і каже, що не пішла б, бо їй дітей треба кудись селити. Меркантильна погань, ось хто вона
Цю розмову двох жінок пенсійного віку я почула сидячи в черзі до нашого дільничного терапевта. Вони, як я зрозуміла, були добрими знайомими й обговорювали сім’ї своїх дітей. —
Катя поступово звикла, уже й не бралася щось робити. Прийшла з роботи сама, чи Костик, взуття брудне поставила в чистому передпокої, поїла, з-за столу встала і навіть не озирнулася, одразу до себе в кімнату пішла. А що озиратися? Вона ж ніби як “у чужих людей” живе, гостя вона. Зараз свекруха підірветься і зробить
У моєї мами є пунктик: найбільше мама не хоче уславитися поганою свекрухою. Дуже її хвилює, що скажуть про неї люди, невістка, батьки невістки та інші. Аби тільки не
От зараза така, зрадила нарешті! Хотіла мені чужу дитину підсунути? Думала, що мені локшину навішати на вуха можна? Не вийде! Я безплідний, дорогенька. З юності, мама прекрасно знає про це! От ти мерзота! — Я не збиралася обманювати його, – усміхається Настя, – сказавши “а”, я і “б” вимовити збиралася. А тут немов оніміла! Він безплідний, його мама знала. Я 5 років старанно оберігалася, 2 роки бігала по лікарях, слухаючи казки про подругу, яка колись була в положенні від нього? Ну і хто з нас більший брехун
Свекруха з цього приводу взагалі не хвилювалася, та й чого їй? У неї від старшої дочки двоє онуків є. Мама моя переживала, ну і я, само собою, –
Надя була одержима ідеєю: вирватися з вічних злиднів. І тому залицяння багатенького хлопчика прийняла. — Ти знаєш, як воно, перевзуватися з босоніжок одразу в зимові чоботи? Бо проміжних варіантів немає? Не знаєш? У тебе мама-тато про це дбали? А, як спати лягати голодною, бо вдома – порожньо, татусь усе пропив, а мати отримає свою копієчку тільки через 4 дні? Не знаєш? Тоді ти мене ніколи не зрозумієш! – говорила подрузі Надя
Надія зʼявилася у своєї матері дуже рано, ледь 19 років виповнилося. А потім у родині з’явилися двоє молодших братів. Жили дуже бідно: троє дітей, а матір, яка залишилася
Якщо ти вважаєш правою тільки себе, чудово, не буду більше дратувати. Але й ображати мою кохану не дозволю! — Кохану? Та щоб не було її більше на цьому світі, твоєї селянки ненаглядної! Щоб у страшних муках загиналася за те, що в матері сина забрала! Я проклинаю її! Всією душею проклинаю
— Ти не одружишся з цією колгоспницею і на цьому ми закінчили обговорення! До речі, куди зібрався? — У кіно з Міланою. — Машину не бери, не вистачало
Напередодні десятої річниці весілля Віри і Володі сталася трагедія. Володя пішов з життя через аварію. Його відправили у відрядження. Завершивши справи раніше, він вирішив виїхати в ніч, щоб уже до ранку бути вдома, з родиною. Не розрахувавши сил, чоловік заснув за кермом і злетів із траси. Все сталося швидко на місці. Так Віра у двадцять дев’ять років залишилася вдовою із сімома дітьми на руках, двом із яких ледь рік виповнився
— Давай, збирай свій виводок і йди, звідки прийшла! – Ігнатіївна грубо штовхнула невістку в бік, від чого та ледь не полетіла з ґанку, рахуючи сходинки спиною. —
Мама не бере, і тато не хоче… А тобі в лікарню треба, я ж чув… Ти мамі говорила… Питала, куди мене подіти? Може буде краще коли мене не буде на цьому білому світі, бабусю
— Може мені не треба жити, бабусю? Дитина сказала це тихо, напівголосно, але бабуся, яка розмовляла телефоном із його мамою, почула, кинула слухавку, повернулася до нього. По його

You cannot copy content of this page