Мене зрадили батьки. Гірко усвідомлювати, але це так.
Як я з’явилася, вони мене кинули бабусі на плечі, допомагали так по дрібниці для вигляду грошима. Я почала втрачати зір, мама мені зробила операцію, чим мене врятувала.
За це я вдячна буду до кінця днів. А так ні з освітою не допомогли по суті ні з чим.
Батько сильно пив усе життя. На мене явно йому було байдуже. Жили ми на квартирі із чоловіком.
Я дізналася, що чекаю дитину. Хотіла не залишати, бо не хотіла, щоб дитину очікували злидні. Розумію, що такі, як я не повинні планувати дітей.
Мене на колінах чоловік і батьки благали залишити, от я й повелася на їхні вмовляння. Зараз більше половини терміну, вже нічого не змінити.
Жити ніде, як виявилося. Батьки мені сказали, що в них в одній із квартир можна жити, але я не люблю залежати від когось. Сказала, що не напружуватиму їх, просто попросила, щоб мені дали три-чотири роки, щоб ми підзібирали з чоловіком на своє житло.
Вони натомість попросили зробити там гарний ремонт. Зрозуміло, що на цей ремонт багато грошей піде.
Все, що у нас є, дешевше квартиру знімати. Я про це сказала батькам.
А вони заспокоїли, відповівши, що допоможуть, якщо що, все буде добре. Сьогодні подзвонив телефон мами, але поки вона не почала говорити, я почула розмову в кімнаті, як батько казав, що я знахабнілася в край, що зараз ремонт зроблю, вимагатиму спадщини, що вже думаю, куди свою колиску для дитини притулити, що його це дратує, що треба звідти мене попросити з’їхати.
Мама відповіла йому, що нехай ми зробимо ремонт. Так сказала батькові: «Зроблять ремонт, а потім ти переїдеш, вони з тобою не зможуть жити, і з’їдуть самі».
Скажу так, у мене й думок не було про якусь спадщину. Я на це не розраховую.
Батьки спочатку погодилися, щоби я зробила ремонт у них. Прожила років зо три-чотири з дитиною, назбирала гроші на житло, а потім з’їхала.
А зараз виходить так, що вони хочуть розвести мене на дорогий ремонт, залишити без копійки грошей та виставити з немовлям на руках.
Я не розумію, за що. Я весь цей час їм допомагаю, і готую, і прибираю, і ремонт почали, і нігті їм стрижу.
Просто не розумію, це їм так подобається знущатися з людей? Я спочатку розуміла, що не можу залишити дитину, навіщо вони вмовили залишити.
Тепер начхати мені на себе вже, але дитина буде мучитися. Вже думаю, може, легше йому буде без батьків.
А мені далі з такими батьками жити! І шкода мати, вона після інсульту, я її виходжувала, вона зараз ходить, все гаразд.
Я не знаю як бути. Це ж не чужі люди, це як батьки. Родичів немає у мене, друзів близьких також. Так і збожеволіти можна в цьому несправедливому світі, виходить навіть найріднішим вірити не варто.
