Батьки заявили, що планують віддати мені племінницю під опіку

Мені 27 років. Коли я досягла повноліття, то поїхала вчитися у велике місто, там жила і будувала кар’єру. Потім переїхала ще далі, а до батьків приїжджала кілька разів на рік.

Майже рік тому в сім’ї трапилося горе – не стало мого брата, який жив із батьками та допомагав їм. У нього залишилася чотирирічна донька, а матір дитини лишили опікунства. Дівчинку взяла під опіку моя мама.

Я покинула роботу і хлопця та повернулася до рідного міста, де винайняла окрему квартиру. У будні щоранку приходжу до мами, вдень сиджу з бабусею, увечері доглядаю за племінницею, вночі їду додому. На вихідні забираю дитину до себе.

Працюю я віддалено, але щомісяця на кілька днів їду у велике місто. І я більше не можу жити там, де я зараз. Коли починаю розмову про те, що хочу жити на два міста (приїжджати у вихідні та допомагати, в чому необхідно), ніхто й чути нічого не хоче: «Ще скажи, що кинеш нас усіх тут! А хто продовжуватиме рід і внучку виховувати?»

Батьки впевнені, що згодом я маю взяти малу під опіку. Племінниця дуже прив’язана до мене, але своєї сім’ї я ніколи не хотіла. Я не бачу себе в ролі матері та дружини.

Я розумію, як тяжко батькам і морально, і фізично. Мамі 60 років, вона живе з дитиною та бабусею у квартирі, татові 55, він стежить за господарством у своєму будинку. Але я почуваюся пригнічено, немає розвитку, цікавих знайомих, розваг. Відчуваю, що я живу не для себе. Я в глухому куті та не знаю, що робити далі.

Тетяна, 27 років