Мені 25 років, я дівчина на світанку сил. Ми з хлопцем разом уже півтора роки. Відносини зростали так стрімко, що через 1,5 місяці ми вже жили разом і планували своє майбутнє.
Було на той час таке відчуття, що вже тисячу років разом. Він зробив мені пропозицію, правда, трохи раніше, ніж планував, тому що я вже здогадувалася про кільце.
І ось уже минуло 9 місяців і тепер весілля в далеких планах, до яких ми все ніяк не дійдемо, а з приводу дітей і категорично — після 27-30 років (за його планами). Мене все це не влаштовує зовсім, і я розумію, що може в цьому є і моя проблема.
Близько 7-8 місяців тому я пішла з роботи і сиджу на його заробітку, ну не те щоб зовсім сиджу на шиї, звичайно, він купує продукти і речі першої необхідності, на мої забаганки щодо одягу і т.д. він не витрачається.
Каже, що як тільки знайду роботу, все налагодиться і далі будуватимемо плани з приводу весілля та інше. Але він же чоловік, і якщо він зараз боїться усіляких складнощів сімейного життя та матеріальних проблем, чи варто пов’язувати з ним свою долю?
І чи так серйозно його ставлення до мене, як він каже? Мене це дуже турбує.
«От уже дожився на старість… До власної будки треба городами пробиратися, як тому злодію!» Старий…
Повітря над річкою ніби застигло. Парувало так, що дихати було нічим, а з-за лісу вже…
Я дивилася на годинник і відчувала, як усередині щось обривається, залишаючи по собі неприємну, холодну…
— Ми сваримося не через те, що я зараз сиджу вдома з дитиною. І навіть…
Сергій переступив поріг, старанно роблячи вигляд, що абсолютно тверезий. Але ж хіба жінку, з якою…
«Ну що, Петрівно, здала свою трудову вахту? Хата вже порожня?» — голос моєї двоюрідної сестри…