Тому мені треба якимось чином по-справжньому зацікавитись, поки що мені виходить погано, я ніби дивлюся на малюнки маленької дитини і вдавано захоплююся художнім талантом, тільки от діти не чують каверзи, а він все помічає

Давно зустрічаюся із чоловіком, йому 27 років. Є стабільна, але нудна робота, яка йому не дуже подобається і з якою він збирається йти.

Вільний час він присвячує якимось захмарним проектам та ідеям, які врешті-решт ніяк і ніколи фінансово не реалізуються, а час витрачається.

Я вже давно за цим спостерігаю і розумію, що немає світла в кінці тунелю. Ставлюся вже до цього як до хобі. У когось рибалка, у когось серіали, а ось у мого фонтани ідей.

І нічого страшного, якби його моє таке ставлення до всього цього влаштовувало. Але ні. Він вважає, що я його не підтримую, не вірю в нього і ображається.

Може, я надто прагматична, але я б з радістю підтримала його бажання займатися більш прибутковими та надійними ідеями, наприклад, програмувати чи шукати заняття у суміжній спеціальності, де вже є навички та знання.

Як мотивувати себе на підтримку свого чоловіка? Він чудово бачить, якщо я його обманюю чи вдаю, що мені цікаві його проекти, а сама я у них не вірю.

Тому мені треба якимось чином по-справжньому зацікавитись. Поки що мені виходить погано. Я ніби дивлюся на малюнки маленької дитини і вдавано захоплююся художнім талантом. Тільки от діти не чують каверзи, а він все помічає.