Наталя знала, що, якщо вона купить навіть кілька шоколадок, коли в них Ліза, та з’їсть усе дочиста. І ні, вдома її добре годують, і солодощі є. Просто Ліза, начебто, не знає міри й не думає про інших. Вона могла з’їсти всю упаковку нарізної дорогої ковбаси перед телевізором. Або випити цілу упаковку соку. Та багато з чим так було
Роман був хитрим. Спочатку зачарував Наталку, а вже потім розповів, що був одружений і має доньку дванадцяти років. Познайомилися вони, як у якомусь романтичному фільмі. Наталя в обідню
– Настю, весь наш клас збирається цієї суботи! Як-не-як, тридцять п’ять років минуло! Приїжджай
Анастасія прокинулася, коли поїзд уже прибував. Всю дорогу вона проспала. – Ну й навіщо я поїхала у це місто? Навіщо сколихнула все, що давно пішло й забуте? –
— Ім’я та прізвище! – голосно запитав один з чоловіків, дивлячись просто на мого чоловіка. Я застигла. Він різко відступив від мене, а в залі запанувала тиша. — Що відбувається?
Весілля йшло ідеально. Розкішний банкетний зал, гості у святковому настрої, я – у білій сукні, мій новоспечений чоловік – в елегантному костюмі. Ми були готові зробити наш перший
Я випадково підслухала розмову. – Ти де? — спитав Дмитро. – Забігла до мами, – відповіла Ліза. – Навіщо? — різко спитав він. — Просто подивитись, як вона. — Щоби понад 10 хвилин там не була
Я раділа, коли Ліза вийшла заміж за Дмитра. Пам’ятаю, як вона вперше привела його до нас і захоплено розповідала про нього: – Мамо, уявляєш, йому лише 23 роки,
Вдома був безлад . — Ти що-небудь їв? – запитав він у Сашка. — Ні – Сашко потупив погляд. Йому було соромно за маму. — Ну підемо, подивимося. На кухні не було нічого їстівного, тільки недопита пляшка і кірка черствого хліба
Колись у Сашка були і мама, і тато. Кожні вихідні вони разом ходили до зоопарку, на атракціони, купували солодку вату та морозиво. Весело сміялися. Це було найщасливіше дитинство.
– Навіщо вам це будівництво? Продавайте ділянку і купіть у мене батьківський дім. Ми до вас і приїжджатимемо. І вам житло готове, і нам клопоту менше
Руслану дістався дуже старий будинок діда у спадок. Точніше спадкоємцем був би його батько, але оскільки його вже давно не стало, то будинок перейшов сину. У всій спадщині
Звичайно, вона допоможе. Борщ – будь ласка, котлети – із задоволенням, оладки – з радістю! — Привіт! Ну ось, прийшла, як і обіцяла. — Вона вперше увійшла до квартири за відсутності Валентини Василівни
— Мамо, навіщо так далеко? А я? На два тижні один? А поїсти? — Ярослав зазирнув у холодильник, переконавшись, що наготованої їжі в ньому зовсім мало. Ну, якщо тільки на
Сім’я спочатку про молодого коханця не знала. Але щастя хоч і «любить тишу», надто щасливій жінці дуже хотілося розповісти всім про своє кохання
— Доню, мені потрібне твоє нове кольє. Позичиш? — Єлизавета Григорівна подивилася на Дарину так, наче це було не прохання, а констатація факту. — А навіщо тобі? —
– Уже краще в чужих житиму, ніж у своїх дітей, як чужа. До баби Ніни поїду. Вона зовсім одна. Я й раніше їй допомагала. Не відмовить
Катерина копалася на городі, коли почула голос доньки. – Мамо! Ти де? Вона насилу розігнула спину. Тримаючи руку на попереку, пішла до воріт. – Тут я, на городі. Ой, і
Сяде на підлогу біля ніг бабусі, голову на коліна покладе і скиглить тоненько, немов щеня безхатнє. Пальці старенькі волосся перебирають, по голівці гладять долоньки м’які. Тихенько шепоче над внученькою молитву Цариці Небесній, та заступництва для сироти просить. Посидять так із годинку, дивись, і відхлине зневіра, і знову жити хочеться
Пішла з життя бабця Настя, і зовсім Мар’яні сумно стало. Не припала дівка до двору, на думку свекрухи. І худа занадто, і працює мало, і невідомо, чи будуть

You cannot copy content of this page