А якщо ж теплиці поставити, то врожаю вистачить і вам, і нам, і ще залишиться по-дрібниці на продаж. Купіть тепличок шість штук, поставимо — і буде всім щастя, — вмовляла вона сина
— А, ось ще! У мене в квартирі ремонт не зроблений, а я тут буду з вами грішми ділитися? І не соромно останнє в матері відбирати?! — Тоді
Наталя знала, що, якщо вона купить навіть кілька шоколадок, коли в них Ліза, та з’їсть усе дочиста. І ні, вдома її добре годують, і солодощі є. Просто Ліза, начебто, не знає міри й не думає про інших. Вона могла з’їсти всю упаковку нарізної дорогої ковбаси перед телевізором. Або випити цілу упаковку соку. Та багато з чим так було
Роман був хитрим. Спочатку зачарував Наталку, а вже потім розповів, що був одружений і має доньку дванадцяти років. Познайомилися вони, як у якомусь романтичному фільмі. Наталя в обідню
– Настю, весь наш клас збирається цієї суботи! Як-не-як, тридцять п’ять років минуло! Приїжджай
Анастасія прокинулася, коли поїзд уже прибував. Всю дорогу вона проспала. – Ну й навіщо я поїхала у це місто? Навіщо сколихнула все, що давно пішло й забуте? –
— Ім’я та прізвище! – голосно запитав один з чоловіків, дивлячись просто на мого чоловіка. Я застигла. Він різко відступив від мене, а в залі запанувала тиша. — Що відбувається?
Весілля йшло ідеально. Розкішний банкетний зал, гості у святковому настрої, я – у білій сукні, мій новоспечений чоловік – в елегантному костюмі. Ми були готові зробити наш перший
Я випадково підслухала розмову. – Ти де? — спитав Дмитро. – Забігла до мами, – відповіла Ліза. – Навіщо? — різко спитав він. — Просто подивитись, як вона. — Щоби понад 10 хвилин там не була
Я раділа, коли Ліза вийшла заміж за Дмитра. Пам’ятаю, як вона вперше привела його до нас і захоплено розповідала про нього: – Мамо, уявляєш, йому лише 23 роки,
Вдома був безлад . — Ти що-небудь їв? – запитав він у Сашка. — Ні – Сашко потупив погляд. Йому було соромно за маму. — Ну підемо, подивимося. На кухні не було нічого їстівного, тільки недопита пляшка і кірка черствого хліба
Колись у Сашка були і мама, і тато. Кожні вихідні вони разом ходили до зоопарку, на атракціони, купували солодку вату та морозиво. Весело сміялися. Це було найщасливіше дитинство.
– Навіщо вам це будівництво? Продавайте ділянку і купіть у мене батьківський дім. Ми до вас і приїжджатимемо. І вам житло готове, і нам клопоту менше
Руслану дістався дуже старий будинок діда у спадок. Точніше спадкоємцем був би його батько, але оскільки його вже давно не стало, то будинок перейшов сину. У всій спадщині
Звичайно, вона допоможе. Борщ – будь ласка, котлети – із задоволенням, оладки – з радістю! — Привіт! Ну ось, прийшла, як і обіцяла. — Вона вперше увійшла до квартири за відсутності Валентини Василівни
— Мамо, навіщо так далеко? А я? На два тижні один? А поїсти? — Ярослав зазирнув у холодильник, переконавшись, що наготованої їжі в ньому зовсім мало. Ну, якщо тільки на
Сім’я спочатку про молодого коханця не знала. Але щастя хоч і «любить тишу», надто щасливій жінці дуже хотілося розповісти всім про своє кохання
— Доню, мені потрібне твоє нове кольє. Позичиш? — Єлизавета Григорівна подивилася на Дарину так, наче це було не прохання, а констатація факту. — А навіщо тобі? —
– Уже краще в чужих житиму, ніж у своїх дітей, як чужа. До баби Ніни поїду. Вона зовсім одна. Я й раніше їй допомагала. Не відмовить
Катерина копалася на городі, коли почула голос доньки. – Мамо! Ти де? Вона насилу розігнула спину. Тримаючи руку на попереку, пішла до воріт. – Тут я, на городі. Ой, і

You cannot copy content of this page