— Я, як мама, хочу захистити вас зі Славою від будь-яких необдуманих вчинків. Розумієш: мій Славко ще молодий, він у своїй голові, йому лише двадцять років… – Розумію, матусю, – каже Ніколь. — Не бійся, мені досвіду на трьох вистачить. Мені шістдесят
Моєму синові Славкові 20 років. Півроку вже як він зустрічається з якоюсь дівчиною, а мені ще навіть не познайомив з нею. Я знаю лише те, що дівчину мого
Якось темної осінньої ночі пролунав стукіт у ворота. Вийшов Іван подивитися, кого в таку пору принесло. Біля хати зупинився віз. Керував ним кремезний бородатий мужик, а на соломі, вкрита рогожею, стогнала баба. — Чи тут знахар живе? – гучно запитав нічний відвідувач, – Здалеку ми, з Архипівки
Дід Демʼян встав сьогодні затемна, ще до півнів. У простий полотняний мішок склав окраєць хліба, кілька яблук, підперезався, взяв у кутку біля дверей свою палицю і, підіперши ворота,
— Що ви хочете?! — напружилася Тетяна. — Пирогів. — Я нові замовлення не беру. Все зайнято. — Мені й не треба замовлення. Мені треба по-своєму, по родинному. Стільки часу ми з тобою в одному будинку прожили, та й гості мої тебе добре знають
— Ну хто ж такі пироги робить? Подивися, яке тісто товсте! А начинки пошкодувала! — Людмила Григорівна розламала пиріжок, скривилася і недбало кинула на тарілку. — Та годі
– Здрастуйте! Приємно познайомитись із такою дружною родиною. Вибачте, якщо я не вчасно, – сміливо та жваво видала Олена, уважно і навіть з якимось викликом оглядаючи всіх, хто сидів за столом
– А це моя знайома, Олена! – з усмішкою сказав Михайло. – Хто? – здивувалася дружина Михайла. У вітальні, де в цей момент за великим столом зібралася вся
Мама Петра, Зоя Іванівна якраз збиралася їхати до сусіднього містечка, щоб доглядати свою старшу сестру, яка була після лікарні
Петро повернувся додому, у рідне містечко після десяти років сімейного життя в обласному центрі. Повернувся він один, після того, як його сім’я розпалася з банальної причини: вони не
Її чоловік Борис Іванович, майже все їхнє спільне життя з кимось зустрічався. Навіть особливо не ховався. Впевнений був, що з двома дітьми його благовірна нікуди не подінеться і заради такої зарплати, як у нього, закриватиме очі на все і навіть більше
Дізнавшись, що молодший син вирішив одружитися, Рита Степанівна дуже засмутилася. Вона бачила майбутнє Олега зовсім іншим. Мріяла, що він стане великим бізнесменом, купить шикарну квартиру, побачить світ. І
– Це й мої гроші, – прошепотіла вона. – Я не працюю з твоєї забаганки. Але я прибираю, готую, займаюся дитиною. Перу твої речі, їжджу в магазин за продуктами. Я теж вкладаюсь у цю сім’ю
Оля не працювала п’ять років. Як пішла із сином у декрет, так із нього й не вийшла. Це не було її рішенням, щоб вона сиділа вдома наполіг її
– Так, зібрав речі та поїхав. Ти уявляєш? Я б ще зрозуміла, якби він пішов до іншої жінки. Але він просто пішов у нікуди, оселився у своїх батьків. Що? Звісно, ​​повернеться! Я навіть не маю сумніву
– Рито, де ти ходиш? Я вже вся звелася! – зустріла мама доньку на порозі квартири. – Де я могла бути? На роботі, – спокійно відповіла дочка, знімаючи
Квартира зберігала сліди прожитого життя: затертий килим, яким колись бігали маленькі племінники, оксамитові портьєри з вицвілими візерунками, старе піаніно, на якому Павлик вчився грати
У квартирі пахло валерʼянкою і старістю. Тітки Віри не стало у вівторок, коли за вікном мрячив дрібний дощ, а на кухні гудів старий холодильник. Останні десять років вона
Подружжя пройшло до вітальні, де їх зустрів новий диван, покритий товстим шаром заводського поліетилену. Навпроти на стіні висів телевізор, екран якого, незважаючи на свій більш ніж п’ятирічний вік, все ще був покритий захисною плівкою. Поруч з диваном на журнальному столику лежав телевізійний пульт у поліетиленовому пакеті
На кухні панував безлад: брудний посуд стояв у раковині, на столі красувалися свіжі фрукти, а поруч недбало лежав зім’ятий кухонний рушник. Молода пара, сидячи за столом, насолоджувалася ранковою

You cannot copy content of this page