Життєві історії

Валентина готувалася до свого шістдесятиріччя з душею і ретельністю, як завжди. Вона заздалегідь склала меню, закупила продукти, два дні провела біля плити. Все мало бути по-особливому: гарно нарізані

Все почалося, коли прибився той пес. Він просто сів біля двору і голосно заходився гавкати, наче когось кликав. Господарі на те й уваги не звернули — хто знає,

Ніна Іванівна стояла посеред свого городу й гордо оглядала володіння. Двадцять соток землі, як вона любила жартувати, перетворювалися під її руками на справжнє царство — тут грядки з

Вечірня служба в сільському храмі добігала кінця. Був звичайний будень першого літнього дня. У храмі людей майже не було, лише три старенькі бабусі, а ще Христина — прибиральниця,

— Пакетик потрібен? Вашої донечки скоро не стане! Товари по акції? — касирка методично пробивала продукти. — Що? Що ви сказали? — Марія аж випустила з рук гаманець.

Ринок був для Ніни другою домівкою. Вона, можна сказати, прожила тут усе життя, працюючи без вихідних та відпусток. Ну, як вихідний брати, знаючи, що орендована ятка простоюватиме даремно?

Тетяна перераховувала гроші і важко зітхала. Знову донька Лариса дзвонила з проханням допомогти. Цього разу знадобилося пʼять тисяч гривень на ремонт пральної машини. — Мамо, ну що мені

— Тепер я судомно працюю з дому і шукаю, де б іще підзаробити, — розповідає Поліна подрузі. — Бо ж якщо купувати квартиру в кредит, то за неї

Мама зникла в ніч із п’ятниці на суботу. Вітчим дзвонив, але Іра не бачила: вона вимкнула звук, бо боялася, що дзвонитиме Володя. Або, навпаки, боялася, що не дзвонитиме,

Тітка Тоня робила вигляд, що не чує моторошного крику. А тим часом молода дівчина, чиї ноги не торкалися землі, слідувала за жінкою і несамовито кричала їй у вухо.