Життєві історії
Ще за три дні до п’ятниці Сашко почав готуватися. Ці вихідні він нарешті вирішив поїхати до матері в село. Давно збирався, та все ніяк не міг зібратися. Та
— Катерино Петрівно, що ви там? — Та нічого, нічого, Оксанко. Ось, у віконце дивлюся. Оксана розуміла, куди дивиться свекруха, вірніше, кого вона виглядає. Мариночку, свою улюблену донечку.
Валентина лежала на старенькій розкладачці на кухні й прислухалася, як у її спальні невістка Олена вовтузиться, влаштовуючись зручніше. Жінка віддала молодятам свою кімнату два місяці тому, щойно дізналася,
Настав день народження Вікторії. На свято зібралися майже всі найближчі родичі, хіба що крім матері – Ганни Михайлівни, вона жила в селі й не любила залишати свій дім.
— Ох, Ніночко, даремно ти, стара, це все затіяла. Я своїм сказала: нікуди не рушу з місця, дай Боже, щоб ніженьки мої ходили. У своїй хаті Богу душу
— А в чому їй ходити? Рукава он короткі! Здорова ж така, уся в тебе… І чобіт нема. Сергій був високий на зріст, а Таня йому до плеча.
Антоніна Іванівна щоранку обходила свою дачу з горнятком чаю в руках. Милувалася деревами, дбайливо оглядала кожну грядку. Її ділянка була немаленька, п’ятнадцять соток, що вони з чоловіком Петром
Тетяна саме готувала сніданок на сімох, подумки намагаючись порахувати, скільки ж вони витратили на продукти за останні три тижні. Цифри виходили чималі. Адже тепер у їхньому будинку жили
Женя нікого не знав у новому будинку, куди вони переїхали нещодавно. Лише Ліза, яка жила з мамою на першому поверсі, сама підійшла до нього на подвір’ї і запитала:
— Пустіть мене, грішні! Не хочу більше жити! Забери мене, Валю, забери з собою, ясне сонечко! Немає мені життя без тебе! Немає! Немає!.. Алла виривалася з рук дочок,